ЖАН ПЕДРОЗУ: українське коріння, поцілунок емблеми “Карпат”, життя у селі, футзал | Розмова

Савіньйо, гол Ваната і професія ветеринара

– Ми говоримо з тобою через кілька днів після матчу проти “Шахтаря” – емоційного, напруженого. На стадіоні були заряджені абсолютно всі: від футболістів до вболівальників. Але здавалося, що ти – людина з найхолоднішою головою на полі. Як тобі вдавалося зберігати настільки сильну холоднокровність і навіть в зіткненнях на полі діяти максимально обережно, але дуже впевнено.

– Це те, над чим я наполегливо працюю. Я багато спілкуюся з дружиною вдома. Як захисники, ми повинні бути максимально уважними, бути зосередженими на грі, усвідомлювати, що ми не можемо допустити жодної помилки. Будь-яка помилка позаду може стати фатальною.

– Ти спілкувався перед матчем проти “Шахтаря” з експартнерами по збірній Бразилії: Кевіном і Марлоном Гомесом. Також там були Вінісіус Тобіас та Кауан Еліас. Про що розмовляли тоді та чи вдалося поспілкуватися з ними після гри?

– Марлон і Кевін – це футболісти, з якими я виступав за збірну U20, грав у Кубку Америки та на чемпіонаті світу. Тож ще тоді між нами зав'язалася певна дружба. Ну, ми говорили про наше повсякденне життя, про те, як минає їхнє перебування тут, про те, як їм живеться у Львові. Після матчу нам не вдалося поспілкуватися. Я лише попрощався з Марлоном, побажав йому успіхів та й усе.

– У збірній ти також виступав разом із Савіньйо, який добре себе проявив у “Жироні”, зараз він грає у “Манчестер Сіті”. Хто з твоїх партнерів і суперників у кар’єрі був найбільш іменитим та про кого залишились найяскравіші спогади?

– Власне, найбільше мені запам'ятався саме Савіньйо, який зараз виступає за “Манчестер Сіті”. Це сенсаційний, надзвичайний гравець. Також відзначу Вітора Роке, який грав за “Барселону”, потім перейшов у “Бетіс”, а зараз виступає за “Палмейрас”. Ще подобається Андрей, півзахисник, який грає у Франції. Думаю, це ті, хто найбільше привернули мою увагу.

– З ким було найскладніше грати в УПЛ? Хто із суперників тобі найбільше запам’ятався?

– Це бразилець з “Олександрії”, нападник. Не пам'ятаю, як його звати. Ще Судаков, а також центрфорвард “Динамо”. Теж не пригадаю його імені.

– З “Олександрії” – Безерра, а з “Динамо” – Ванат?

– Так.

– Саме гол Ваната у ворота “Карпат” був особливо красивим. Чи пам’ятаєш ти цей епізод? Зараз ти діяв би інакше?

– Події розгорталися дуже швидко. Коли я висунувся на нього, щоб нав'язати боротьбу, зблизився з ним, він вже прокинув м'яч, так, що це був дуже швидкий хід. Звичайно, ми з тренерами проаналізували все після матчу. Думаю, що зараз я б зіграв по-іншому. Я б заздалегідь розрахував час і не дав би йому зробити цю дію. Однак під час гри, оскільки все відбулося дуже швидко, було важко цьому запобігти.

– Ти народився в містечку Понта-Гросса. У твоїх батьків був заміський будинок, фазенда, ви мали господарство. Саме тому ти хотів стати ветеринаром, оскільки, зростав поруч із свійськими тваринами?

– Правду кажучи, я дійсно народився в Понта-Гросса, але моє рідне місто – Карамбеї. І так як моє містечко, яке розташоване у глибинці, з населенням всього 20 тисяч жителів, не має лікарні, то народжуватися прийшлося в сусідньому місті. Дійсно, моя сім’я мала ферму, я завжди любив сільську місцевість, мені подобалося вирощувати курей, їздити верхи на конях і все таке. Тож це було дійсно тим, чим я загорівся в дитинстві. Якщо задуматися, то якби я не став футболістом, то обрав би ветеринарну медицину.

– Майже всі бразильці “Карпат” мають татуювання. Чи не було в тебе бажання зробити тату?

– Ні, я думаю, що ні, ніколи. Татуювання і все таке – це красиво, але особисто я не думаю, що це те, з чим я себе ототожнюю.

Брати-футзалісти, родич з України, війна

– До футболу ти займався футзалом. Пригадай перехід з футзалу до футболу. Чи було складно і як ти потрапив у професійний спорт?

– Футзалом я почав займатися з семи років. А у футбол почав грати в 11 років. Мені вдавалося поєднувати ці два види спорту. Я грав у місцевому клубі. По понеділках, середах та п'ятницях – я займався футзалом, а по вівторках та четвергах – практикував футбол. Тож мені було досить важко адаптуватися, адже покриття було зовсім іншим. Однак з плином часу, адаптація пройшла гладко.

– Чому ти обрав саме футбол?

– Через мого батька. Мій батько також грав у футзал і у футбол, але він віддавав перевагу останньому. Коли тато грав у аматорській команді в моєму місті, я завжди ходив дивитися на нього, коли був молодшим, і врешті-решт закохався у футбол.

– Твого батька звати Жан Карлос. Чи назвав він тебе на свою честь?

– Так, на його честь. У моєї сім'ї, як би це сказати, є …Ну, не ритуал, а певна послідовність в іменах. Мій батько – Жан Карлос, я – Жан Енріке, а мій молодший брат – Жан Феліпе, тож у нас трьох одне й теж ім'я – Жан.

– Жан Феліпе займається футзалом зараз?

– Так. У мене є два брати: Жан Феліпе і ще є Артур, якому 8 років. Вони обидва займаються футзалом, а також грають у футбол.

– Ти будеш намагатися перетягнути братів у великий футбол?

– Безперечно… Така мета є, якщо вони цього захочуть. Очевидно, що вони зараз ще діти. Вони повинні насолоджуватися цим, вони повинні грати, але, звісно, якщо вони захочуть, то звичайно.

– На зборах в матчі проти “Богеміанса” ти серйозно травмував ногу. Тренерський штаб пропонував тобі дати паузу, відпочити кілька днів. Однак ти не захотів її брати і сказав, що готовий. Це ще один прояв твого характеру?

– Мене так виховали. Батьки навчили мене того, що треба боротися з будь-якими негараздами, які трапляються в житті, що треба наполегливо працювати, треба викладатися на повну. Ось і все.

– У своєму першому інтерв’ю офіційному сайту “Карпат” ти розповів, що у твоїх жилах тече українська кров. Чи вдалося тобі дізнатися більше про походження твоїх предків і хто у твоїй родині був українцем?

– Так, так. До того, як я приїхав сюди, коли я ще був у Бразилії, я хотів отримати європейське громадянство, і моя сім'я покопалася в історії, щоб дізнатися трохи про це. І ми довідалися, що мій прадід був українцем. Однак він був біженцем, емігрував до Бразилії, і коли він туди прибув, у нього не було жодних документів чи чогось подібного. Тож це ускладнило отримання будь-якої додаткової інформації. Єдина інформація, яку нам вдалося отримати – це ось ця, що є. А також його свідоцтво про смерть, з якого видно, що він був громадянином Європи. Там немає свідчення того, що він був українцем, бо він не мав із собою документів, коли емігрував, але те, що він був вихідцем із Європи, так, це правда.

– Звідки ви дізнались, що він з України?

– Мої родичі казали, що він не говорив португальською, що він був українцем. Так говорили всі мої старші родичі.

– Чи знаєш ти, як його звати, чи з якого регіону він походить?

– Ні, ні, ми не роздобули більше інформації про це. Тому що мої старші родичі вже померли. Найближчою людиною була моя бабуся, але вона теж померла минулого року.

– Цей прадід – зі сторони матері чи батька?

– Зі сторони матері.

– Наскільки ти цікавишся війною з росією і яка твоя думка щодо цього?

– На мою думку, ми, люди тут, в Україні, є жертвами. Ми жертви тому, що на нас нападають, це очевидно. Ми також мусимо захищатися, ми просто захищаємося від нападів, які здійснюються проти нас.

Новини у Бразилії, поцілунок емблеми, гра головою

– Перед матчем проти “ЛНЗ” військовий Ростислав Шостак, який виконував символічний удар, згуртував команду в енергетичному колі. Якщо українські гравці розуміли про що говорить воїн, то ти, напевно, ні. Але чи відчув ти і зрозумів, про що він говорить? І наскільки цей заряд вплинув на тебе?

– Звичайно, присутність військових, які виходять на поле, дуже важлива для нас. Ми відчуваємо позитивну енергетику, яку вони нам надсилають. Ми розуміємо, що якщо ми даруємо їм наш футбол, ми даруємо їм радість. Тож так, він зарядив нас на гру дуже хорошою енергетикою, дуже теплою.

– Як часто ти читаєш новини, які пов’язані з війною та з Україною?

– Не дуже часто, адже через мову, ми не можемо зрозуміти всі новини. У нас не так багато доступу до них. Звичайно, ми бачимо новини, які показують у Бразилії. Але новини, які показують у Бразилії, не співпадають з нашим життям, з нашим повсякденним життям тут. До прикладу, одного дня в Бразилії з'явилося повідомлення, що Україна повністю знеструмлена, вся Україна. Насправді ж світло у нас було, його у той момент не вимикали. Іноді новини, які надходять до Бразилії, не збігаються з тим, що відбувається тут.

– Свій єдиний гол за “Карпати” ти забив у ворота “Руху”. Ти розумів значення цього м’яча і чи пам’ятаєш свої перші емоції?

– На якусь мить я був без реакції, я не міг повірити, що забив гол. Святкуючи його, я просто кричав, і обіймав усіх. Але це був дуже особливий момент у моєму житті. Це був, дай Боже, перший з моїх багатьох голів тут, у футболці «Карпат». І єдине, що я можу сказати, це те, що я був дуже задоволений цим голом.

– Під час святкування гола ти поцілував герб “Карпат” на грудях. Це був промовистий жест для тебе?

– Так, звичайно, це була подяка “Карпатам”. Я приїхав сюди і клуб мене прийняв, зустрів з відкритими дверима, як керівництво клубу, так і гравці. Коли я приїхав сюди, то відчув себе як вдома. Так, це була скоріше подяка і спосіб показати, з яким захопленням і повагою я ставлюся до клубу.

– У січні 2024 року ти забив схожий гол у складі “Куритиби”. Згодом аналогічним чином відзначився на зборах після передачі Олега Федора. Ще два схожі голи ти забивав у складі збірної Бразилії U-20. Здається, що усі свої чотири голи в кар’єрі ти забив у схожому стилі головою. Наскільки для тебе особливий похід до чужих воріт на “стандарти”?

– Це один з тих моментів у грі, коли ти можеш допомогти команді, забивши гол. Тому ми наполегливо працюємо протягом тижня. Ми завжди працюємо над стандартними положеннями, і я завжди намагаюся максимально віддаватися, завжди намагаюся бути сконцентрованим, щоб увійти в гру. А коли гра починається, бути агресивним і, якщо на те Воля Божа, допомогти “Карпатам” забити гол.

– У тебе незвичний номер на спині – “47”. Чи є в цьому певний символізм? Чи просто випадковість?

– Насправді це цікава історія, тому що коли я був у “Куритибі”, я також носив 47-й номер, я прийшов з молодіжної команди. Я не очікував, що мене заявлять на мій перший професійний матч. Тоді мене запитали, який номер я хочу. Я не знав як відреагувати, який обрати номер… А ті номери, які мені подобалися, вже були зайняті іншими гравцями, тож мені спав на думку цей номер і я його назвав.

– Чи є чемпіонат у Європі, за яким ти стежиш та за яку команду вболіваєш. Чи мрієш зіграти за цей клуб?

– Звичайно, що так. Коли ти молодий, ти завжди мрієш грати за топ-клуби. Сьогодні один з клубів, за який я хотів би грати – це “Фламенго”. “Фламенго” – це команда всієї Бразилії.

– Зараз ти гравець “Карпат”, але твоя орендна угода добігає кінця. Невдовзі треба буде визначати твоє майбутнє. Які твої мрії та сподівання в контексті продовження контракту з “Карпатами”? Чи хочеш ти залишитися у Львові?

– Моя мрія, моя мета сьогодні, я усім дав чітко це зрозуміти, я хочу залишитися тут. Як я вже казав, клуб прийняв мене з відкритими дверима, я переїхав сюди у важкий період мого життя, коли я не мав ігрової практики. Я приїхав сюди і знову відчув себе важливим, тому моя головна мета – залишитися тут. Всі знають, що я хочу тут залишитися, я тут щасливий. Я адаптувався, моя дружина дуже добре адаптувалася до міста, тому моя головна мета – залишитися тут.