"Перемога України – це відновлення нашої територіальної цілісності станом на 1991 рік": Саків про війну, адаптацію в "Карпатах" та "Ворсклу"

"Карпати" – бренд українського футболу, який повинен грати в УПЛ"

– Зараз команда проходить збір на Закарпатті. Як ти оцінюєш збори?

– У нас хороші та інтенсивні заняття, усі розуміють, що зараз закладається фізичний фундамент, на якому ми будемо проходити наступний етап чемпіонату. Тренери намагаються дозувати навантаження з тактикою, ігровими серіями. Ми не бігаємо просто без м’ячів, а все відбувається через вправи, все інтенсивно та цікаво. Це правильний підхід і це має дати свої плоди.

– Як тобі житлові та тренувальні умови в Хусті?

– Якщо чесно, то все супер. Я тут ніколи раніше не був і очікував зовсім іншого. Однак у нас хороший готель, якісне харчування, а ще поле, на якому ми займаємося – взагалі одне з найкращих штучних полів, де я тренувався.

– Після перших зборів, які відбувалися у Львові, в команди було кілька вихідних, після чого ви вирушили на Закарпаття. Як ти провів ці вихідні?

– Вихідні провів у Львові, з дружиною гуляли по місту. Додому не їздив, тому що не було часу. Минуло півроку, як ми одружилися. З дівчиною познайомився дуже давно, ще років вісім тому у соціальних мережах. Вона мені написала десь о другій ночі, запитала, чому я не сплю і з того моменту якось все закрутилося. Ось так я більше не сплю, не маю спокою (сміється – прим.).

– На Закарпатті ви зіграли поєдинок проти "Прикарпаття". Що скажеш про нього?

– Це був хороший матч, достатньо інтенсивний. "Прикарпаття" доволі непогано підготовлена команда. У другому таймі вони трошки змінили гру, почали контролювати м’яч, тому вийшов класний спаринг.

– "Прикарпаття" – це команда з твого регіону, з Івано-Франківщини, але ти за цей клуб не виступав. Чому так?

– У дитинстві я потрапив у дитячу школу в Бурштині, тоді ще "Енергетик" виступав у Першій лізі. Колись у мене була пропозиція перейти в академію львівських "Карпат". Але виникла проблема з тим, що я пішов пізніше до школи, бо я народився наприкінці року. І просто не було відбору в ту вікову категорію, яку потрібно. Мене запрошували тричі, утім кожного разу все зривалося.

– Ти граєш на позиції лівого центрального захисника. Почуваєшся там комфортно?

– Так, чесно кажучи, для мене це не нова позиція. Тривалий час я грав так у "Минаї" через те, що в нас не було центрального захисника, який грає лівою ногою. Тому для мене це не новизна, жодних проблем чи дискомфорту не відчуваю. Я можу зіграти і зліва в півзахисті, якщо буде потреба.

– У чому специфіка гри лівого центрального захисника?

– Більшу частину ігрового часу ти з м’ячем, ти розпочинаєш атаки. Звичайно, що в тебе менше бігової роботи, але більше тактичної, тому що ти повинен всіх страхувати, зокрема, латераля або центрального захисника. Найкомфортніше мені грати на позиції латераля або фулбека.

– Ти нещодавно з’явився в "Карпатах". Як тобі у новій команді?

– Все супер, з таким колективом, який у нас є, ми можемо спокійно виконувати поставлені завдання. Все сприяє швидкій адаптації в клубі, всі намагаються чимось допомогти, підтримують тебе на футбольному полі та за його межами.

– З ким вже здружився?

– Я знав багатьох гравців ще до свого переходу в "Карпати". Був знайомий з Ігорем Дуцем, Данилом Книшем, Олександром Ільющенковим та Денисом Кожановим. А з іншими футболістами перетиналися на футбольному полі.

– Які ставиш перед собою цілі в "Карпатах"?

– Головна мета – допомогти команді виконати поставлене завдання. А далі хочеться рости в цьому клубі та прогресувати. Якщо все буде добре, то хотів би провести тут не один сезон та, можливо, завершив би кар’єру в "Карпатах". Чому би не стати однією з легенд "Карпат"?

– Що для тебе "Карпати"?

– Це бренд українського футболу, який повинен грати обов’язково в українській Прем’єр-лізі та боротися за високі місця і представляти країну на європейській арені.

"Я грав проти Бруно Фернандеша, він тоді "пововтузив" нас здорово"

– Ти народився на Івано-Франківщині в селищі Лучинці. За кого вболівав у дитинстві?

– В Україні я вболівав за донецький "Шахтар", а в Європі я любив мадридський "Реал". Колись на телебаченні існував канал "Реал Мадрид" і там постійно показували якісь тренування, нарізки з матчів і я постійно їх дивився. Тому з того моменту і вболіваю за "вершкових". Також у дитинстві підтримував Андрія Шевченка. Спочатку вболівав за "Мілан", а потім вже за "Челсі".

– У професійному футболі ти розпочинав кар’єру в полтавській "Ворсклі". Як ти опинився в цій команді?

– Був такий період, що мені не вдалося потрапити в U-19 київського "Динамо" через травму. Певний час я лікувався і взимку в мене був варіант поїхати в юнацьку команду "Динамо" на перегляд, або поїхати у полтавську "Ворсклу". Я подумав, що в киян своя велика школа, вони підтягували вже тоді Владислава Дубінчака та я розумів, що там серйозна конкуренція, а я довгий час перебував без футболу хорошого рівня Тому вирішив поїхати у Полтаву. Потренувався кілька днів, ми провели двосторонню гру і мені сказали, щоб я готував документи – будемо підписувати контракт.

– За "Ворсклу" ти грав у Лізі Європи, зокрема, проти лісабонського "Спортингу" та лондонського "Арсеналу". Пригадай ці матчі.

– Після таких матчів емоції переповнюють. Коли ти приїжджаєш в готель або додому, то дуже важко заснути. Атмосфера цих поєдинків не дає тобі заснути до четвертої ранку. Такі емоції хоче відчути кожен футболіст і всі прагнуть цього. Коли я грав проти "Арсеналу", у їхньому складі було багато молодих гравців, не було якихось зірок. А коли грав проти "Спортингу", то на той час там грав Бруно Фернандеш, зараз він виступає за "Манчестер Юнайтед". Португалець нас тоді досить здорово "пововтузив".

– Ти не грав проти "Арсеналу" в Лондоні, але відчув атмосферу "Емірейтс"?

– Я тоді був у заявці на матч, ми сиділи на лаві запасних з другом і хотіли поспілкуватися, але ми просто не чули один одного. Стадіон не був вщент заповнений, десь більше 50% лише, однак там так підтримують клуб, що не передати словами. Кожен дотик до м’яча, підкат, пас супроводжуються оваціями. Хочеться усі матчі проводити за такої атмосфери.

– Це був найкращий період у твоїй кар’єрі?

– Саме цей період у Лізі Європи – так. Ось такі моменти найбільше запам’ятовуються. Перед тим ми виграли бронзові медалі чемпіонату України, але я багато не грав, бо був молодим і ставка робилася на досвідчених футболістів. Тоді моїми конкурентами за позицією були Павло Ребенок і Вадим Сапай. Вже після Ліги Європи мені почали більше довіряти місце в основному складі.

– За чотири роки у "Ворсклі" ти зіграв менше 25 матчів, чому так?

– Це якщо брати до уваги поєдинки, які я розпочинав зі стартових хвилин. Але якщо враховувати у загальному з виходами на заміну, то назбирається більше матчів. Я колись рахував – орієнтовно 40 зустрічей за "Ворсклу" я провів. Погоджуюся, що за чотири роки, це все водно дуже мало. Але дивлячись, що там була велика кількість досвідчених футболістів, то можна радіти і цьому. Звичайно, що хотілося більшого, однак може і я десь не підходив полтавцям, можливо, боялись мене ставити через те, що я молодий.

– Що стало причиною твого відходу з "Ворскли"?

– Вирішив щось змінити у своєму житті. Я провів тривалий час у клубі, хотів спробувати щось нове та рухатися вперед.

– Що тобі подобалося в Полтаві найбільше?

– Маленьке компактне місто, приємні люди. Я взагалі не люблю таку місцеву метушню великих міст. Мені подобається більше маленькі, спокійні та тихі міста. Де можна пройтися пішки і потрапити в будь-яку точку, яку тобі потрібно. Львів – зручне місто для життя. Це не Полтава і не Івано-Франківськ, адже там менше руху, людей, немає таких заторів. Я це не дуже люблю, але саме місто Львів мені подобається.

– Яка головна різниця між Полтавою та Львовом?

– Ритм міста, затори. Я не знаю, що треба зробити, щоб у Полтаві утворилися затори. Мабуть, щоб на кожному перехресті трапилася якась аварія. Затори у Полтаві – це нонсенс, а у Львові постійно проблеми з трафіком на дорогах.

– Згодом у твоїй кар’єрі був "Рух", "Минай" та "Колос". У якій команді подобалося найбільше та де панувала класна атмосфера?

– У "Минаї", напевно. Мені подобався колектив, місто. У нас був хороший підбір футболістів. До мене там добре ставилася і тренерський штаб, і гравці, мені було комфортно.

– Останній твій клуб перед "Карпатами" – "Інгулець". Як ти опинився у Петровому?

– Ми вирішили з "Колосом" розірвати контракт за обопільною згодою через те, що в мене там були часті травми. У Ковалівці я міг зіграти два-три матчі та травмуватися, через місяць відновитися і знову все повторювалося. Ми поспілкувалися з тренером і знайшли спільне рішення. У мене з’явився варіант з "Інгульцем", я поспілкувався зі своїм агентом, тренером і президентом "Інгульця" та ми вирішили всі питання і я підписав контракт з цим клубом.

"24-го лютого 2022-го року о 01:30 ми прилетіли в аеропорт "Бориспіль"

– Минув рік від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Пригадай, як для тебе розпочалося 24 лютого 2022-го року.

– Все розпочалося з того, що нам змістили тур у Прем’єр-лізі і відповідно виліт з Туреччини також. Ми прилетіли 24-го лютого о 01:30 в аеропорт "Бориспіль". Це був з останніх рейсів тоді. Ми їхали в автобусі, всюди в новинах з'явилася інформація, що росія готується до вторгнення, але ми в це не вірили. Дуже важко уявити у 21-му столітті в центрі Європи, щоб сусідня країна розгорнула війну проти твоєї. Ми приїхали з аеропорту до Києва у готель, я відразу поїхав на квартиру до дружини. Приблизно о пів на третю ночі я вже був вдома. Ми заснули, а о 04:30 телефонує сестра дружини і каже: "Іро, війна!". Ми взагалі нічого не чули, жодних сирен. Минуло кілька годин і люди почали масово збиратися у дворі, машини виїжджали… Новини дивишся, всюди вибухи, починають окуповувати наші населені пункти. Ми сиділи та чекали якоїсь інформації у своїй квартирі, адже ще не було офіційного повідомлення про те, що чемпіонат України припиняється. В обід 24-го лютого сказали, що спортивні змагання в Україні зупиняються. Після того ми вже почали думати, як виїхати додому. Зателефонували до знайомого, він взяв нам квитки на 23:00 на потяг. А з команди четверо хлопців виїжджали з Києва на машині о 16:00. Разом з дружиною поїхали на залізничний вокзал швидше запланованого рейсу і побачили величезні натовпи. Ми приїхали о 20:00, підійшли до потяга на першому пероні і запитали, чи є вільні місця. Хотіли виїхати з Києва якомога швидше, тому що не знали, що буде до 23:00. У багатьох вагонах не було місць. Один провідник сказав, щоб я пред'явив квитки, однак на цей потяг у нас їх не було. Він каже: “Покажи телефон, я зараз погортаю і заходьте”. Я так зрозумів, що він мав повністю вільний вагон і збирав людей, які хочуть виїхати. Ось так ми і виїхали з Києва. Приїхали у Хмельницький, де нас забрала мама моєї дружини і ми поїхали додому в Івано-Франківськ. До речі, ті хлопці з команди, які виїхали о 16:00 з Києва на машині на той момент ще не потрапили додому. Вони приїхали наступного дня десь ввечері. Тільки з Києва виїжджали годин п’ять.

– Що для тебе буде перемогою України?

– Перемога України – це відновлення нашої територіальної цілісності станом на 1991 рік разом із Донецьком, Луганськом, Кримом та іншими окупованими територіями. Все має повернутися під наш контроль. Ось це буде завершенням війни, коли над Україною буде вільне небо, а люди зможуть спокійно пересуватися всередині країни та за її межами. Ніхто не буде жити в страху, що може десь прилетіти, не буде сирен, які лякають дітей… Перемога буде, коли всі повернуться до мирного життя та перестануть жити в страху.

– Якби у тебе була можливість поспілкуватися з Володимиром Зеленським, що ти йому сказав би?

– Важко щось говорити, адже мені здається, що він робить все можливе, щоб війна завершилася якомога швидше. Якби зустрілися з ним за кавою, то побажав би йому міцного здоров’я, терпіння та щоб він завжди залишався з країною і підтримував її.

"Найважчі тренування були у Василя Сачка"

– Ти грав під керівництвом багатьох тренерів. У кого були найважчі тренування?

– У Василя Сачка. Він пройшов школу Миколи Павлова. Там були тести Купера, нормативи сім по 50, п’ять по 300, чотириста метрів. Було дуже багато різних завдань і тестів. Збори були дуже важкі. Одне з тренувань називалося "Баварія". Поперек поля човники, стрибки і так далі. У Сачка і під час чемпіонату були дуже інтенсивні тренування. Він любив робити щотижня двосторонню гру. Найлегші тренування були, напевно, у Віталія Косовського в полтавській "Ворсклі". Мені здається, що в нього був трошки інший підхід на той час. Він намагався будувати більше тактичний футбол, а Сачко робив акцент на швидкісних флангах, подачах. Відповідно, у Василя Вікторовича ми багато бігали, а у Віталія Владиславовича було інакше.

– Як тобі тренування в "Карпатах"?

– Мені подобається те, що в нас всі вправи з м’ячем. Так, ми можемо провести якусь бігову роботу, але більшість тренувального процесу ми перебуваємо з м’ячем. Я думаю, що це дуже хороший підхід до тренувань.

– Чим займаєшся поза межами футбольного поля?

– Проводжу час із сім’єю та дружиною. Коли маю вдосталь вільного часу, то ще намагаюся ходити в тренажерний зал три-чотири рази на тиждень, крім тренувань. Мені подобається займатися в спортивному залі навіть у відпустці.

– Які топ-3 фільми можеш порадити для наших вболівальників?

– "З міркувань совісті", "Ножі наголо" та "Законослухняний громадянин".

– Якби не футбол, то ким би ти став?

– Я не задумувався над цим. Мені колись подобалася географія, але працювати у цій сфері дуже важко. Вчителем географії чи географом-науковцем – дійсно непросто. Я би не міг цим займатися, хоча мені це до вподоби. Можливо, був би фітнес-тренером, бо мені подобається тренажерний зал.