"Одні кружляють навколо штрафного, інші сидять там – мені це не цікаво": як Лупашко мріє змінити футбол

"Дивуюся, що журналісти взагалі приходять на пресконференції після матчів. Це нудно і нецікаво"

– Після матчу уточнила в пресаташе "Карпат" Любомира Кузьмяка, чи буде інтерв’ю. Він відповів: "Однозначно, що так". А сьогодні розповів, що ви пам’ятали про нашу зустріч і самі до та після гри з гірниками узгоджували деталі. Звідки таке трепетне ставлення до преси?

– Коли я догравав у футбол, то в мене була глобальна ідея спробувати багато футбольних професій, щоб розуміти до чого в мене взагалі є хист. Я дуже емоційно переживав результати, коли був футболістом. Звик, що постійно граю в складі – переважну більшість своєї кар'єри проводив на полі від першої до останньої хвилини. Через травми пропускав дуже мало матчів. І коли таке траплялося, то я так нервував, що не міг дивитися футбол. Сказав собі – якщо так будеш сприймати матчі, то не зможеш бути тренером. Читав, що дружина заборонила Йогану Кройфу тренувати, коли у нього трапився серцевий напад. Після цього він рівніше почав реагувати на ігри, менше нервував. Хотів спробувати, яке направлення буде більш доцільним для мене – аналітика, скаутинг, вивчав спортивну психологію, трішки писав в блоги. Як мені здається, мені вдалося зрозуміти специфіку роботи в різних сферах, наскільки це важливо і важко.

Взагалі важко оцінити роботу іншої людини, коли ти сам цього не робив і не був в її шкірі. Дуже важливо цінувати працю інших людей. Коли приходиш на пресконференцію і відповідаєш на питання: "Так", "Ні" і йдеш собі, то це неповага до людини та її роботи. Або тренеру ставлять некомфортні питання типу, чи піде він у відставку, чи що з грою, а він бере – і ображається. Хтось дивиться цей скучний футбол всі 90 хвилин, щоб потім прийти і почути ці дві хвилини від тренера. Умовно кажучи, в Німеччині на тренерських курсах розповідають, як спілкуватися з пресою, які меседжі можна просувати в медіа, а які не варто, як одягатися, як поводитися після вдалого або невдалого матчу. Нам це також потрібно, бо ми дуже просідаємо в цих моментах. Якщо ти дивишся післяматчеву пресконференцію, то 90% – це суто одне і те ж саме. Я вже чесно дивуюся, що журналісти взагалі приходять на пресконференції після матчів, бо це нудно і нецікаво. У Першій лізі взагалі все було під копірку. В УПЛ з більшим рівнем журналістів питання змінюються, але мало хто сам розкриває якусь тему.

– Невже це говорить український тренер? Треба частіше приїжджати до вас на матчі.

– Приїжджайте.

– Перед нашим інтерв’ю зустріла в центрі Львова давнього вболівальника "Карпат". Обговорили матч з "Шахтарем" і взагалі старт сезону. Йому подобається, що команда грає в атакувальний футбол. Як ви самі сприймаєте свої результати?

– Сьогодні бачив, що кілька гравців були засмучені. Сказав їм: "У вашому житті не буде багато тренерів, які вам не то, що дозволять, а які на передматчевій установці, під час матчу, в перерві вимагатимуть грати першим номером". Тобто у когось не було цього, а у когось після цього ніколи і не буде такого, щоб вам сказали, що на виїзді проти "Шахтаря" ви будете грати першим номером. Хто знає, скільки б ми програли 0:1 чи 0:4, якби ми стали в обороні і 90 хвилин відбивалися.

Ніхто цього не знає. Але ми спробували зіграти через свій стиль і маємо розуміння, що в нас не вийшло. Кажу хлопцям: "Пригадайте останній матч і команду, яка намагалася забрати м'яч у "Шахтаря" і якій це вдалося". Сьогодні прийшли наші дані – в нас 50 на 50% володіння м'ячем. Ми намагалися пресингувати їх високо – навіть "Динамо" цього не робить, бо розуміє, що це утопія. Але ми спробували – і тепер розуміємо нашу силу, слабкість. І це рух вперед. А якби ми здалися, підняли руки, то ніякої інформації б не отримали. А головне, що я кажу гравцям: "Сьогодні вас критикують за те, що ви намагалися бути сміливими". У нас ще суспільство не прийшло до того, що потрібно критикувати за те, що ти боїшся грати. В нас всі кажуть, що набрид цей футбол, але коли хтось хоче відрізнятися від інших, робить щось неформатне, то отримує за це критику. Це нормально, напевно, але наше суспільство повинно змінювати взагалі розуміння футболу.

Один блогер скинув мені коментар, який написав вболівальник. Він так дуже гармонійно все розклав. Пише, що після матчу багато хто з експертів критикували Лупашка за те, що він намагався грати першим номером проти "Шахтаря". Вони кажуть, це утопія, а гра могла закінчитися ще гірше для "Карпат". Але він пише правильні речі про те, що футбол зараз веде боротьбу з кіно, театром, з розважальним сектором. Потрібно перетягувати людей. Добре, зараз на стадіони обмежений вхід, але вболівальники перегляду футболу можуть надати перевагу переглянути ютуб чи посидіти в інстаграмі. Ми повинні боротися за футбол. Можливо, в матчі результат вийшов не такий, як хотілося б, але він привертав увагу до себе нейтрального вболівальника. Не вболівальника "Карпат" чи "Шахтаря", а нейтрального.

Треба на цьому наголошувати. Експерти, які формують думки більшості, повинні це також розуміти. Раніше не було такої розвиненої сфери розваги. Люди просто ходили на футбол, бо це футбол. А зараз ми повинні боротися за вболівальника – дарувати емоцію. А емоція – це інтрига кожну хвилину. А коли 70 хвилин з 90 дивишся, як одні футболісти кружляють навколо штрафного майданчика, а інші сидять там – я не буду таке дивитися. Мені це не цікаво. І багато хто не буде дивитися такий футбол – і буде дуже правий. Тому кажу, що ми повинні трішки міняти взагалі розуміння футболу. Мені здається, що у Львові з цим менше проблем. Чую багато таких месенджів, як ви розповіли про вболівальників зі стажем. Вони дуже щиро відчувають, що є намагання побудувати щось інше. Люди в цьому краї відрізняються від решти України. Дійсно відрізняються. Вони мають свої звички, свій устрій життя. Думаю, що для них також важливо, що ми хочемо бути іншими.

– Ще одна думка від мого друга вболівальника "Карпат". Він вважає, що востаннє "Карпати" справді грали у футбол 15 років тому із зашквареним тепер Олегом Кононовим. Ви не будете відмовлятися від своєї філософії?

– Ні, ми не збираємося відступати. Я сьогодні також сказав про це футболістам. Цей шлях дуже складний. Набагато легше побудувати гру в 4-4-2, стати в середньому блоці і вибігати в контратаку. Це не важко побудувати – я впевнений, що це можна зробити за місяць. Підтягнути фізичний стан, грати на контратаках, робити специфічні вправи і досягати результату. А тут багато потрібно змінювати і виводити зовсім на інший рівень. Це технічно дуже складно. Мені дуже не подобається, коли кажуть, що нема футболістів, не можемо грати, дайте інших. Я бачу навіть зараз, як додали наші вікові гравці. Вони дуже змінилися, навіть в порівнянні з першим матчем. Пройшло трішки понад місяць, а вони зовсім інші футболісти. Вони інші в тих речах, про які дуже часто кажуть, що їх не можна змінити. Маю на увазі технічну роботу на м'ячі. Чув про "Карпати" Кононова дуже багато гарних речей. Згоден, тоді вони дуже цікаво виглядали. Команда відрізнялася від решти в чемпіонаті. Але також пам'ятаю, що два сезони були дуже важкими.

Любомир Кузьмяк уточнює: Один сезон був дуже важким, після якого він був на межі відставки, другий – значно кращий, а третій – топовий.

– Коли вчора на пресконференції поставили питання, скільки потрібно часу, то я відповів, що комусь рік, комусь два роки, комусь і трьох мало, але дедлайни тут не потрібні. Якщо ми обрали напрям, якщо є довіра президента і керівництва, якщо вони бачать зміни, які йдуть на краще, то це головне. Нас взяли на роботу через гру, яку ми демонстрували. Ми були організованою командою, грали першим номером у Першій лізі, домінували з м'ячем. Але я наголошував на тому, що ми повинні відрізнятися в грі без м'яча. Напевно, це не досить сумісні речі для нашого футболу. Коли ти домінуєш на м'ячі, то всі вважають, що ти гарна команда і ти граєш у футбол. Але ти повинен відрізнятися ще грою без м'яча. Для мене це такий європейський рівень, коли ти гарний в усіх компонентах. Це все складник збалансованої команди. Більшість команд в Україні мають нахил в один бік – або ти тільки на м'ячі, або граєш тільки в перехідних фазах. Кононов побудував гарну команду, яку пам'ятають вже 15 років. Він не гнався за швидким результатом, а обрав шлях розвитку. Добре, що є вболівальники, які це помічають.

"Наш президент – дуже мудра людина"

– Ви сказали, що президент "Карпат" Володимир Матківський – «Вау». Чи вистачить у нього терпіння чекати поки ви побудуєте команду?

– Це питання краще задавати президенту. Я не можу за нього відповісти. У багатьох президентів є своє коло людей, з якими вони спілкуються. Наш президент – дуже мудра людина. Він завжди наголошує, що потрібно грати і щоб всі отримували задоволення від гри. Він задає направлення, обирає стратегію і, чесно кажучи, не втручається в мою роботу. Він хоче як президент отримати задоволення від того, що бачить.

– Як часто ви з ним спілкуєтеся і про що розмовляєте?

– Він приїжджає на базу, приділяє мені увагу, питає, що потрібно. Зараз у нас з'явилося керівництво, яке з ним поруч. Якщо щось потрібно, то ми комунікуємо. Я маю спілкування з президентом і мені цього більш ніж достатньо. Я не той тренер, який постійно хоче бути на зв’язку з власником. Розумію, що президенти – всі бізнесмени і зайняті люди. Якщо у нього є бажання, ми спілкуємося. Я довіряю нашому керівництву. Зараз у нас єднання, ми всі думаємо в одному напрямку і нема такого, що хтось перетягує канати, хоче бути ближче до президента. Тобто атмосфера дуже професійна.

– Це ви говорите про Андрія Русола?

– Про нього та його команду менеджерів. Всі сфери діяльності клубу змінюються на краще. Запросили найкращого керівника пресслужби України (жартує Лупашко про Любомира Кузьмяка, – прим.).

Були труднощі і часткове просідання через те, що відбулася зміна керівництва і тренерського штабу, але вже все стабілізується і зараз набагато легше все йде.

"Клуби Прем'єр-Ліги шукають тренера тільки в Прем'єр-Лізі"

– Давайте повернемось на початок вашої історії з "Карпатами". Як ви отримали пропозицію?

– Мені запропонували роботу в команді U-19 з перспективою повністю побудувати структуру дитячого футболу. Коли це почув, то спочатку скептично відреагував. Але я бачив перспективу. Мені сказали, що буде дуже багато роботи. Я вже розповідав про своє бачення, коли хотів спробувати охопити якомога більше професій у футболі. Я на це клюнув. У мене вже було розуміння, як працювати тренером. Я ще вагався, продовжувати тренувати чи, можливо, спробувати себе спортивним директором. Там були різні думки. Взимку після першого кола ще написав на Tribuna.com пост про те, що нам не вистачає спортивних директорів. Розумію, що клуби Прем'єр-Ліги шукають тренера тільки в Прем'єр-Лізі. Подивіться на приклад "Зорі" та "Оболоні". Тобто всі шукають тренерів, які вже працювали у Прем'єр-Лізі. У нас зовсім мало займаються оцінкою тренерської діяльності. Коли мені запропонували зайнятися дитячо-юнацьким сектором, то це було дуже корисно, бо специфіка в дитячому футболі зовсім інша. І коли в першу команду приходять молоді футболісти, то я маю досвід роботи з ними. Знаю, на які моменти звертати увагу, або, навпаки, не фокусуватися на їхній нестабільній грі. Молодий гравець сьогодні може бути на такому рівні, завтра він може бути нижчим – і це нормально. Шлях, який я пройшов з U-19, був недовгий, але дуже корисний. Хоча перші думки, коли мені запропонували очолити U-19, були дуже такі, можна сказати, негативні. Коли я сказав тренерському штабу, що є пропозиція з U-19, але вона перспективна і багатогранна, то помічники поставилися скептично. Але коли я назвав клуб, то Шуст пішов збирати речі. Інші мали сумніви.

– Ви справді складаєте враження людини, яка ухвалює нестандартні рішення, але ви ж знаєте, що писали і говорили про ваш прихід у першу команду "Карпат" на місце Мирона Маркевича. В цьому є якась частка правди?

– Ні. Дивіться, мені відразу на зустрічі з керівництвом сказали, щоб я не розраховував на те, що буду тренером першої команди в плані того, що ти сядеш і будеш чекати. Мені сказали: "Ми даємо тобі можливість розвиватися. Розуміємо, що в цьому житті може статися будь-що – через рік чи два. Ніхто не знає, коли там буде щось змінюватись у клубі. Але якщо і будуть якісь кадрові рішення, то це може бути хтось інший. Тобто ти приходиш на посаду головного тренера U-19. У першій команді є тренер, і щоб без очікувань та зазіхань". Коли я вже для себе прийняв рішення, що погоджуюся на пропозицію, то сказав, що без питань. Їх і не могло бути з мого боку. Коли ми вже тут з'явилися, то занурилися в дитячий сектор. Я розумію, що писали. І в тому, що писали, є сенс, як це могло виглядати з боку. Але все було прозоро з нашого боку і з боку керівництва.

– Чи є у вас якісь стосунки з Маркевичем?

– Та ні. Які можуть бути стосунки – ми не знайомі особливо. Декілька разів бачились і віталися. Він поважна людина. Думаю, що в нього також осад залишився. Він хотів щось гарне побудувати, але в силу обставин цього не вдалося. Наразі він не залучений в життєдіяльність "Карпат", тому спілкування не може бути ніякого.

– Маркевич говорив, що хотів підписати Краснопіра, але йому не виділили на нього фінансів. Який бюджет "Карпат"? Ходить інформація про близько 8 мільйонів євро, що на рівні 3-6 клубів УПЛ. Наскільки це відповідає дійсності?

– Про бюджет не знаю. Купували гравців ще коли Мирон Богданович був тренером. І брали не дуже дорогих футболістів – Кемкіна і Стеніо. Всі решта – оренди. Бачите, в нас зараз грає багато вихованців клубу. Також чимало гравців залишилися з першої ліги. Не думаю, що наш бюджет може бути на рівні третьої команди УПЛ.

– На цей сезон керівництво поставило перед командою чітке завдання чи такого немає? Згаданий на початку розмови вболівальник вважає, що в наступному сезоні команда вже зможе поборотися за єврокубки.

– Він входить до складу керівництва? – сміється Лупашко. – Так, наразі триває побудова команди. Ми будемо намагатися потрапити в першу десятку. Ми хочемо зберігати айдентику клубу. "Карпати" – це завжди були сила, дух, наполегливість. І ми хочемо оці всі слова вмістити в атакувальний футбол і в гру на м'ячі. Як би воно там не звучало, але хочемо, щоб оця напористість, наполегливість, непоступливість були пов'язані з грою на м'ячі. Через це ми хочемо побудувати команду, хочемо досягати результату, і ми це зробимо, але потрібна віра в цей напрям руху, бо він дуже, дуже і дуже складний. Набагато складніший, ніж те, що обирає більшість.

"Зараз суддівство просто колосально і дуже якісно змінилося"

– Кого ви вважаєте своїми прямими конкурентами в УПЛ?

– Як би це банально не звучало, наразі ми самі для себе конкурент. В тому плані, що ми повинні повірити, що ми можемо грати з позиції сили проти усіх. Наразі ми конкуруємо самі собою, зі своєю психологією. У турі вісім матчів. Якщо ми будемо бачити хоча б п'ять ігор, де дві команди намагатимуться бути першими на м’ячі, гратимуть агресивно без м'яча, то ми змінимо наш футбол. Зараз суддівство просто колосально і дуже якісно змінилося. Воно таке, як має бути. У нас гравці фізично сильні та агресивні. Ми можемо отримати більш-менш продукт, як в АПЛ – агресивну, динамічну, безкомпромісну гру, коли суддя не свистить. Коли просто відсутні зупинки в матчі. Футбол став наскільки цікавіший, бо стало менше свистків, менше реакцій на фоли і менше претензій до суддів. Так, до арбітрів ще є питання, але ти вже розумієш, що тебе ніхто не прибиває і немає такого упередженого суддівства. А помилки допускають в обидві сторони.

– Що стало причиною змін у суддівстві?

– Те, що ввели поліграф і дали рекомендації більше грати. Ці зміни колосально повпливали на якість футболу.Тому коли щось відбувається неформатне, то ми повинні це підтримувати двома руками. Коли ми були у Першій лізі, то багато команд бачили, що можна грати по-іншому, можна домінувати і вигравати матчі, коли ти граєш першим номером. Середовище, яке було там навколо нас – тренери, футболісти – повірили в нас. Тепер вони також намагаються щось повторити. Так і відбуваються зміни. Тренери – це плагіатори. Тобто я побачив у вас щось, ви побачили щось у мене. Можливо, так я і не задумав, але воно працює в мене в команді. Я собі це привніс, бо ця річ дуже класна і я буду її використовувати. Тренери крадуть якісь ідеї або, навпаки, пригадують якісь класні речі, які були у 80-х роках. Вони модернізують їх – і так воно працює. Ми трішки застигли в цьому середовищі, де потрібно перетерпіти і поборотися. Молодці, що дотерпіли, а якщо не вийшло, то це суддя загнав і футболістів нема. А про системність, про те, що від гри до гри не можеш три передачі зробити, ми мовчимо.

"Знання на курсах PASS в той час я б ніде більше в Україні не отримав"

– Зачеплюся за ваші слова про неформатне. Ви закінчували курси PASS. Можете простими словами пояснити, що це таке і чому на вашу думку цю платформу критикують від Маркевича до Вацка і Циганика?

– У нас завжди так відбувається. Знаходять когось, хто не дуже зручний, і починають його прибивати – якогось агента, PASS, тренера чи тренера збірної. Знання, які я отримав на курсах PASS, в той час я б ніде більше в Україні не отримав. Вважаю, що УАФ також потрібно більше проводити таких івентів, як запрошення Ральфа Рангніка. Але варто розуміти час, коли це робити. Ніхто не міг поїхати на Рангніка, бо тривав чемпіонат. Такі платформи, як PASS, повинні бути. Буває, що людина застоюється і вариться тільки у своєму соку. Тобто тренер отримував результат якийсь період. Він думає, що пройде всю кар'єру на цих базових налаштуваннях, тому не розвивається. А футбол викидає його і бере молодого. Або є тренери, які дуже багато часу тримаються на топрівні.

Вони постійно мають якусь підпитку, щось шукають, чогось вчаться. Той самий Маркевич дуже багато часу протримався у футболі, бо він їздив на стажування, знає мови, знаходив якусь інформацію. А є тренери, в яких тривалість діяльності 5-7 років. Їх змінюють молоді, бо нема пошуку інформації. Тому нам потрібно, щоб УАФ також надавала можливості для навчання. Тим паче в цей час, коли ми не можемо нікуди поїхати. Нам потрібно, щоб до нас приїжджали люди, з якими можна було поспілкуватися і обмінятися думками.

В PASS я отримав величезний об’єм важливої і потрібної інформації, коли ще був діючим гравцем. Лавриненко був тоді головним тренером "Інгульця". Я показував йому, що я роблю, і він давав проводити теорію для партнерів. Це дало мені поштовх і допомогло моєму становленню. На тренерські курси пішов пізніше. Взагалі не бачу в PASS чогось такого страшного. Їхніми послугами користуються ті люди, які бачать в цьому необхідність. Ніхто нікого не змушує з ними співпрацювати. Наскільки я знаю, то в збірній України головний тренер захотів працювати з Глібом Платовим. Він же не співпрацює з PASS, а з Глібом. Є PASS Consulting. Клуби, які не хочуть залежати від агентів, звертаються до них, їх консультують, надають їм послуги.

Також ніхто нікого не змушує користуватися цими послугами. Вони не мають якогось такого кардинального впливу на український футбол. Але альтернатива породжує рух вперед. Якщо з'являється конкурент на ринку, ти маєш бути сильнішим, маєш прогресувати. Якщо з’явиться, умовно, не PASS, а Крос, то це добре, що хтось може запропонувати щось нове. Декілька випускників PASS почали свою власну діяльність поза межами платформи. Хтось став експертом, хтось пішов у блогерство, хтось веде свою навчальну платформу. Це дуже добре, що вони задали такий напрямок. Це дерево вже розпустило гілки і розрослося. Воно повністю заповнило пусту нішу аналітиків і скаутів в українському футболі. Так, можливо, у когось кваліфікація не дуже висока, але я впевнений на 100%, що саме направлення роботи дуже важливе для клубів. Вони допомогли прогресувати українському футболу. А що робити з цими знаннями кожен клуб і кожна людина вирішує сама.

– Шеф-скаут "Карпат" Гліб Корнієнко – один з творців PASS. Андрій Русол співпрацював з платформою у "Дніпрі-1". Це спрощує вам роботу?

– Я вам скажу, що воно не простіше. Корнієнко вимагає до себе уваги в плані того, що він не тільки просто привіз футболіста. Він хоче розуміти, що з ним відбувається. Тому він постійно посилає до нас свого скаута. Він буває на наших теоретичних заняттях, на розборах ігор, на підготовці до суперника, на тренуваннях. Він розуміє контекст, що ми вимагаємо. Вони хочуть бути залученими в процес, спілкуються з іноземцями, допомагають їм, комунікують з їхніми агентами. У такий спосіб ми хочемо підвищити якість скаутингу і якість інтеграції футболістів у команді. Гліб Корнієнко дуже професійна людина і він дуже якісно виконує свою роботу. Я вже казав, що зараз взагалі підвищується рівень керівництва і організації роботи в клубі. І Гліб Корнієнко також вивів роботу скаутингового відділу зовсім на інший рівень. Ми сформували профайли гравців, які нам потрібні, і десь на 90% думка тренерського штабу і скаутського відділу зійшлися в тому, які футболісти нам потрібні. І я розумію, що вже взимку у нас будуть точкові підсилення, які дуже підвищать наш рівень як команди.

– Чи можна говорити про бразильський вектор у "Карпатах"?

– Ні, його не буде. Ми про це також казали, що не повинні дивитися в один напрямок. Ми зійшлися на думці, що будемо шукати сильного гравця, який підсилить нас. Ми вже склали профайли і будемо відштовхуватися від того, що є на ринку. Якщо футболіст буде високого рівня, то будемо думати, як його підписати, яка б не була позиція.

– Який взагалі механізм прийняття рішень по трансферах?

– Ми колегіально приймаємо рішення. Тобто нема окремо рішення від керівництва, тренерів, скаутського відділу. Не повинен клуб брати футболістів для тренера, не враховуючи те, чи потрібен він команді. Так само і не потрібно клубу підписувати футболіста, не враховуючи думки тренера. У нас все колегіально відбувається. Так воно і має бути.

"Гравці "Шахтаря" сказали, що у цієї команди "Карпат" є велике майбутнє"

– Як гравці реагують на результати на старті сезону?

– Сьогодні вони сказали, що були більше засмучені після "Ворскли", ніж після вчорашнього матчу. З полтавцями ми мали тотальне домінування, а потім просіли у фізичному плані, віддали гру, яку не мали віддавати. Якщо хтось дивився перший тайм, то кінцевий результат матчу мав би бути 3:0 чи 4:0, а вийшло все навпаки, і ми зіграли 1:1, тому вони були дуже засмучені. В матчі з "Шахтарем" ми намагалися бути головними на футбольному полі. І якщо сьогодні це так, то в наступному році ми подивимося, як воно буде. Ми бачили, що тренер "Шахтаря" був дуже щасливим. Для нього це не була буденна перемога. Я думаю, що він також зрозумів, що хтось посягнув на те, що це  можливо грати проти гірників у відкритий футбол.

Багато наших футболістів кажуть, що спілкувалися з гравцями "Шахтаря". Вони сказали, що це було щось таке цікаве. І що у цієї команди "Карпат" є велике майбутнє, якщо будемо продовжувати це робити. Можливо, вони не відчули великий супротив для себе, рахунок матчу 5:2, але гру у такому ключі вони бачать тільки в Європі. Вони самі кажуть, що, зігравши так, ми зробили крок вперед і тепер маємо інформацію для аналізу. А зігравши від пічки, ми б сьогодні були засмучені, пригнічені та втратили б просто час і можливість протестувати себе. І я б сьогодні сидів і думав: "Блін, дурак, та спробуй зіграти. Ти навіть не намагався, побоявся, ти не справжній тренер. Ти боїшся, трусишся, а ми повинні дарувати емоції вболівальникам".

На фронті загинуло багато фанатів "Карпат". Багато хлопців продовжують воювати. Може хтось був на фронті пів року, зараз у нього маленька відпустка і він скучив за "Карпатами". Прийшов на стадіон, а команда сіла в оборону, відбивається, нам набили купу голів, він прийшов додому і думає: "Та краще я пішов би з дітьми погуляв. Н***р той футбол зараз, він не потрібен". А тепер беремо по-іншому. Він прийшов, а там гра з "Динамо" Київ – емоції, багато вболівальників. Ми повинні відчиняти стадіони. Людина, яка купує квиток, хай підписує договір, що не має претензій до футбольного клубу, до асоціації, якщо щось станеться. Ми повинні відчиняти стадіони, якщо у нас є міста, де цього хочуть люди. Умовні Рівне, Житомир. Хай буде стільки людей, скільки є бажаючих. Навіть гравці "Динамо" Київ, коли приїхали до нас, відчули, що футбол живий в Україні. Коли вболівальник прийде на стадіон, то він розуміє, що такий футбол потрібен. А коли у нас ходить 100 людей на гру, то навіщо це і для кого? І потім, звісно, тренер може пожертвувати грою заради результату. А коли приходять вболівальники, кричать весь матч, то як би ти не хотів, а будеш грати. Тоді буде розуміння, що футбол потрібен. Зараз багато спекуляцій на цій темі. Футбол 100% потрібен, але коли він щирий і сміливий.

– Футбол якого тренера вам подобається?

– Наш тренерський штаб дуже цікавий. Давайте, я трішки розповім про нього. Ігор Єрмаков взагалі безкомпромісна людина, для якого не існує чорного, а є тільки біле. Футбол має бути тільки агресивний і динамічний. Він дуже любить свою професію. Кожне тренування у нас знімається на відео і розбирається. Після кожного тренування футболіст отримує відео зі своїми поганими або непоганими діями. Щоб ви розуміли, воно все вже готове десь за чотири години після тренування. Єрмаков кожного дня цим займається – це величезна робота. Ми звикли в Україні, що відеоаналіз ми маємо тільки після матчів. Тобто процес навчання, аналіз своїх помилок йде через ігри. Але хтось грає, а хтось ні. Для вас процесу навчання не існує, бо ви зіграли два матчі за сезон і у вас є тільки 10 хвилин ігрового часу. Ми маємо розуміння того, що футболіст розвивається більше під час тренувального процесу, ніж через матч. Він отримує більше інформації, більше супротиву під час тренування, чим під час гри. Це велика робота Єрмакова.

Вадим Шутенко – наш тренер з фізичної підготовки. Він проводить розминки. Наша маленька мета – підвищити кількість дотиків до м'яча. Бразильська дитина під час тренування робить, умовно кажучи, 1500 дотиків до м'яча. Наша дитина має 300 дотиків до м'яча. Якщо це перекласти на роки, то ми бачимо цю різницю в роботі з м'ячем. У нас зараз таке ж саме завдання – підвищити кількість дотиків до м'ячів, виконувати більше фінтів, різноманітних обіграшів, технічних прав. Тобто ми фокусуємо нашу розминку на цьому направленні. Вже зараз можемо бачити, наскільки якість роботи з м'ячем зросла в наших гравців.

Про Богдана Шуста я вже багато розповідав. Думаю, що його рівень наразі дуже високий. Потенційно він для українського ринку буде чимось глобальним. Він змінить взагалі уявлення про воротаря у нашому середовищі. Що стосується Сергія Лавриненка, то це людина, яка має величезний досвід, компетентна в усіх питаннях, знає, як виходити з-під тиску, вести комунікацію з керівництвом і з футболістами. Тобто він впливає на всі процеси, все аналізує, намагається фільтрувати взагалі всю інформацію, яка доходить до мене. Поруч з цими тренерами я маю розвиток. Стежу за ними, навчаюся у них і отримую від них інформацію.

"Вдячний Поворознюку, що він зробив ставку на мене"

– Президент "Інгульця" Олександр Поворознюк недавно погрожував зняти команду з УПЛ і потрапив у скандал з журналістом. Як вам було з ним працювати і який він у спілкуванні?

– Про Олександра Григоровича є багато історій, але я йому дуже вдячний за те нестандартне і неочевидне рішення, коли він призначив мене головним тренером. Багато хто не сприймав це рішення. А я йому вдячний, що він зробив ставку на мене. Ми з ним провели дуже цікавий рік в якості головного тренера. Коли я відчув, що мені потрібно робити крок вперед, то він знову пішов мені на зустріч. Я завжди буду пригадувати його з вдячністю. Нічого нового я вам все одно не розкажу. Поворознюк шантажує УПЛ зняттям "Інгульця" через недопуск стадіону – ще й встиг послати журналіста

– Вийшло класне відео "Карпат", де ви читаєте коментарі вболівальників. Там ви згадали про дружину та маму. Розкажіть більше про свою родину.

– Дві доньки і батько образились на мене після цього відео. Дружина зі старшою донькою пішли в магазин. А я з молодшою сиділи в машині. Якраз Любомир мені скинув лінк і ми подивилися. Коли дружина і старша донька повернулися, то молодша каже їм: «Мамо, тато про тебе сказав, а про нас ні". Потім тато телефонує: «Я кожен матч дивлюся, висловлюю свою думку – і про мене нічого. А мама просто поруч пройшла і запитала, як зіграли». Пообіцяв їм, що наступного разу згадаю про них. Одного разу в "Інгульці" батьки приїхали на гру. Тато у мене з півдня України з родини, яка займається виноробством. Він продовжує цю традицію і сам якісно робить вино, чачу з винограду. Я йому подарував бочку з його ініціалами. І от тато, мама, дружина приїхали на матч, взяли з собою на гру чачу і домовилися, що випиватимуть після кожного голу "Інгульця". Йде 30-та хвилина матчу, а рахунок вже 4:0 на нашу користь. Вже до кінця першого тайму вони були такі хороші, а потім ми взяли трішки паузу. Закінчили гру 5:1. Сім'я зараз зі мною. Ми щасливі, бо в той період, коли я працював в "Інгульці", вони жили окремо. Дружина хотіла, щоб ми вже були разом, бо останній рік вийшов важкуватим. Я був дуже занурений у роботу з ранку до вечора. Розумів, що ми повинні щось цікаве побудувати, щоб показати свої ідеї. Зараз діти прокидаються, а мене вже немає вдома, бо я о шостій годині ранку вже їду на базу, а повертаюся додому в 6-7 вечора. Доньки кажуть, що цілий день мене не бачать. А я відповідаю, що зараз ми бачимось трішки, але кожного дня, а раніше раз на тиждень. З дружиною познайомився в парку і в нас все закрутилося. Жартував, що ходив до неї, щоб поїсти, бо мама дуже смачно готувала. А весілля в нас було у Львові – було красиво, нам дуже сподобалося. Моя дружина – психолог. Вона мені також дуже допомагає і консультує в якихось моментах.

– У нас з вами вже було інтерв’ю кілька років тому – ви тоді спілкувалися російською. Зараз ви чудово говорите українською. Як відбувся ваш перехід?

– Важко дався, бо я з того регіону, де ми навіть навчалися російською мовою. Коли я став головним тренером, то мені потрібно було спілкуватися на пресконференціях. Я дуже ненавиджу суржик. Коли кажуть, що краще розмовляти суржиком, ніж російською, то я завжди говорив, що ні. Це неправда. Потрібно якісно говорити українською. Я розумів, що мені не вистачає слів. Пишу дві книги. Одна наукова про психологію у футболі, про якісь речі, які я хочу підсвітити з боку футболіста, тренера та керівництва, про те, як батьки впливають на молодого гравця. Друга – щоденник тренера. Роблю нотатки про якісь події до гри та після. Може колись з цього щось вийде. Починав писати її російською, але коли зрозумів, що не можу поповнювати свій словниковий запас, то почав робити записи українською. Побачив, як в мене зростає мій словниковий запас – це було дуже стрімко. А коли переїхав сюди, то почав в побуті спілкуватися українською. Підказки та індивідуальні бесіди з футболістами також все українською.

– Що читаєте зі спортивних сайтів та книжок?

– Люблю живу книжку, а електронних взагалі не сприймаю. Більше читаю щось по психології. Зараз зловив себе на думці, що я взагалі перестав читати спортивні сайти. Випав на якийсь період через призначення у першу команду "Карпат" і це все затягнулося. Останнім часом мені Андрій Анатолійович (Русол – прим. Tribuna.com) скидав лінки на якісь цікаві тексти – з Tribuna.com були аналітичні пости. Міг це прочитати. Дуже велика проблема у футбольному середовищі, що ми варимося у своєму соку. В нас коло спілкування дуже обмежене – одні і ті ж думки та жарти. Ми повинні виходити за якісь рамки. І завдяки книгам ми можемо подивитися на якісь речі ширше, подумати про щось по-іншому.

Джерело – Tribuna.com