"Моя мрія – щоб війна завершилася перемогою України": Книш про "Карпати", "Динамо" та дружбу із Зінченком

"Зараз ми працюємо над швидкісно-силовою роботою"

– Ти вже місяць перебуваєш у "Карпатах". Встиг акліматизуватися?

– Так, цей процес проходить швидко. Полегшує його і те, що я раніше знав багатьох карпатівців. У Львові я мешкав, коли розпочалася повномасштабна війна. Тому місто трошки знаю, мені подобається Львів і команда. Все на найвищому рівні.

– Як тебе прийняв колектив та чи чи співав ти пісню на посвяті новачка?

– Пісню не співав, але в "Карпатах" існує така традиція, що новачки виставляють сауну для команди.

– Хто найбільший жартівник у колективі?

– Звичайно, що я, це без шансів. На другому місці Владислав Приймак.

– "Карпати" вже пройшли перші збори у Львові. Як оцінюєш їх?

– У нас була важка робота, ми набирали кондиції після відпустки, а вона була досить тривалою – практично два місяці. Тому всі важко працювали у непростих умовах: мінусова температура, холод, сніг. Водночас треба відзначити, що ми виконали план і зараз рухаємось далі.

– Чи були якісь нові тренувальні вправи для тебе під час зборів у Львові?

– Я ще з Андрієм Богдановичем не працював до "Карпат". Тому дійсно вправи нові, які я раніше не виконував. Деякі, наприклад квадрат, у всіх командах практикуються. Інші тактичні напрацювання, які я ще не знав, ми теж виконуємо.

– Що тобі найбільше подобається під час зборів взимку?

– Ми проводимо інтенсивну роботу зараз, все відбувається на максимальних швидкостях. Під час зимових зборів я зазвичай перебував з різними командами у Туреччині, тому важко пригадати, коли востаннє зимові збори проходив в Україні. Трошки незвично, прохолодно, синтетичні поля, але ми не маємо жодного права скаржитися на такі умови, адже ми розуміємо, яка ситуація в нашій країні. Слава Богу, що ми взагалі можемо тренуватися та грати у футбол в Україні. Це все завдяки нашим захисникам.

– Зараз "Карпати" перебувають на зборах у Хусті. Чи можна їх порівняти з львівським етапом підготовки?

– Під час першого збору у Львові ми виконували більше роботи на витривалість, нам треба було набрати кондиції. Зараз ми працюємо над швидкісно-силовою роботою, маємо більше вправ з м’ячем і тактики.

– Команда працює у дворазовому режимі. Відчуваєш серйозні навантаження?

– Збори – це завжди важко, у нас все інтенсивно, тренуємось двічі на день. Якщо граємо матч, то, на відміну від чемпіонату, не маємо вихідного дня чи відновлення. Відразу чергове тренування. Тому це все непросто, але треба кожного дня ставати сильнішим, щоб перемагати у чемпіонаті.

– Що під час тренувального процесу тобі подобається найбільше?

– Будь-якому футболісту подобаються вправи з м’ячем, взаємодія з партнерами, робота над красивими комбінаціями та розіграшами.

"Є достатньо часу, щоб до початку чемпіонату підійти в найкращій формі"

– Які ставиш особисто перед собою завдання в "Карпатах"?

– Потрібно віддати всі сили, щоб команда стала сильнішою і так вважає кожен футболіст у нашій команді. Ми хочемо перемагати в кожному поєдинку та досягти тих завдань, які перед нами були поставлені. Звичайно, що хочеться забивати м’ячі, віддавати гольові передачі, але я не ставлю перед собою завдання, наприклад, забити певну кількість голів. Хочеться кожного матчу робити результативну дію, щоб "Карпати" перемагали. Однак якщо я не буду забивати м’ячі, але приноситиму користь команді, то буду задоволений.

– До початку чемпіонату ще півтора місяці. Як думаєш, цього часу достатньо, щоб підготуватися до весняної частини?

– Пауза між осінньою частиною чемпіонату та весняною дійсно досить велика. Збори майже три місяці, гадаю, це трошки забагато. Проте плюс для тренера в тому, що в нього є більше часу для того, щоб інтегрувати нових гравців та напрацювати взаємодію. Тому є і плюси, і мінуси. У нас є достатньо часу, щоб до старту офіційних матчів підійти в найкращій формі.

– Яка для тебе рідна позиція на футбольному полі?

– Важко відповісти на це питання, тому що я грав на позиції лівого півзахисника і лівого захисника. Також виступав і в центрі поля. Найкомфортніше мені все-таки на позиції лівого півзахисника або латераля. Зараз граю в центрі, більше лівого інсайда, теж в принципі непогано, мені подобається.

– Закарпаття для тебе не чужий регіон, адже ти грав у "Минаї". Що найбільше тут подобається?

– На Закарпатті веселі та специфічні люди. Мені подобається природа, тому що, наприклад, Ужгород – невелике місто і є багато локацій, куди можна поїхати. До повномасштабної війни можна було з'їздити в Будапешт, щоб погуляти.

"У "Моноліті" я дружив з Олександром Зінченком"

– Ти вихованець київського "Динамо". Розкажи, як розпочинав займатися футболом.

– Я розпочинав займатися футболом у своєму рідному місті – Арцизі. Спочатку я поїхав у Харків, там не все склалося, тому я вирушив у "Моноліт" (Чорноморськ). Там будувалася дуже непогана команда, мені сподобалося. Разом зі мною виступав Олександр Зінченко, ми з ним однолітки. Я там провів два роки і команда почала розпадатися. Футболісти в нас були непогані, ми поїхали в Маріуполь на турнір. Там ми себе добре проявили і мене запросили до київського "Динамо", а Саша Зінченко поїхав у "Шахтар". Зараз із Зінченком вже не спілкуюся. Востаннє ми з ним розмовляли ще, коли були в юнацькій збірній України. Зінченко в дитинстві був таким, як і зараз. Дуже любив перемагати, серйозно ставився до всього та любив свою справу. Я не здивований, що йому вдалося реалізувати свій потенціал і зараз він є одним із лідерів лондонського "Арсеналу".

– Розкажи якусь смішну історію пов’язану з Зінченком.

– Я пам’ятаю, як ми приїжджали завжди на обід і не любили їсти першу страву. Тренер нам казав, щоб ми їли, бо це додасть нам сил, адже у нас важкі тренування і так далі. Одного разу нам із Сашком не сподобався суп і ми його насолили. Думали, що тренер зараз скаже, що він пересолений і ми можемо не їсти. А він прийшов і сказав, що йому байдуже і ми повинні це все з’їсти.

– Як думаєш, чому не вдалося закріпитися в "Динамо"?

– Чесно кажучи, не знаю. Хотів спробувати щось нове, тому пішов з "Динамо". Хоча ще міг продовжити контракт на півроку, але ухвалив рішення покинути київський клуб.

– Хто з гравців, які були в "Динамо" надихав тебе своєю грою?

– Звичайно, що це Віктор Циганков. Ми з ним в Академії дуже добре товаришували. Зараз вже рідко спілкуємося, коли грали в УПЛ, то могли перетнутися і поговорити. Однак Циганков це дійсно топовий футболіст. Для своїх років, він так "возив" людей на футбольному полі, що було аж страшно проти нього грати.

– Циганкову вдасться заграти в "Жироні"?

– А чому ні? Він дуже розумний, технічний футболіст. У нього велике бажання прогресувати. Звичайно, що він міг і раніше перейти кудись, але склалася така ситуація, що не вдалося. Однак вважаю, що цей перехід Циганкова у "Жирону" є своєчасним і у Віктора ще є час себе проявити.

"Жодного разу не пошкодував, що перейшов у "Калуш"

– Згодом ти виступав у "Сталі" та провів там один сезон. Що пам’ятаєш з цього періоду?

– Тоді якраз я і дебютував в українській Прем’єр-лізі у матчі проти луганської "Зорі", це були гарні емоції. Тоді команда перебудувалася, тому що розпочалися фінансові труднощі. Робили більше ставку на молодих гравців. У нас спочатку був тренером Єгіше Мелікян, а після нього Ніколай Костов. Останній – це взагалі крутий тренер і він мені дуже подобався. Тому що для своїх років, він перебував у дуже хорошій фізичній формі. Хлопцям він допомагав у плані харчування, також він вдало працював з тактикою. Мені запам’ятався матч проти донецького "Шахтаря", коли ми грали внічию 1:1, але на останніх хвилинах пропустили гол і в підсумку поступились "гірникам" 1:2.

– Після "Сталі" ти опинився у "Калуші".

– Сталася неприємна ситуація з агентами, тому що поруч були люди, які мені морочили голову. Вони багато обіцяли, а час все йшов і варіантів вже не було. Мене запросив тренер воротарів, який був у нас в "Сталі" – він зателефонував і запропонував варіант із "Калушем". Тоді команда ставила завдання виходу в Першу лігу. Я погодився і жодного разу не пошкодував.

– З УПЛ ти перебрався у Другу лігу. Чому зважився на такий крок?

– Агенти мені казали, що знайдуть варіант в елітному дивізіоні. Я чекав до останнього, але потім мені повідомили, що УПЛ вже укомплектована і варіантів немає. Агент радив мені ще зачекати та сказав, що знайде варіант у Першій лізі. У підсумку він запропонував перейти у рівненський "Верес", який виступав у Другій лізі. Однак я принципово не хотів з цим агентом мати справу, тому перейшов у "Калуш".

– Два роки ти провів у закарпатському "Минаї". Які спогади залишилися?

– Це був дуже непоганий етап, тому що ми зайняли перше місце в Першій лізі та вийшли у Прем'єр-лігу, виконавши завдання. На жаль, в УПЛ ми не змогли досягти таких результатів, яких хотіли.

– Поточний сезон ти розпочинав у харківському "Металісті". Як тобі гра команди в першому колі?

– Почали дуже вдало, у нас були важкі матчі, але ми здобували перемоги. Після стартових турів ми йшли в трійці команд на вершині турнірної таблиці. Мені запам’ятався поєдинок, коли ми вдесятьох обіграли "Олександрію" з рахунком 3:1.

"Моя мрія – щоб війна завершилася перемогою України"

– Ти родом із міста Арциз, що на Одещині. Розкажи, як проводив своє дитинство.

– У таких маленьких українських містечках дитинство складне. У 7-річному віці в мене помер батько, а мама мене з братом відправила у дитячий будинок. На щастя, в мене була бабуся з тіткою. Тітка мене забрала звідти і я їй дуже вдячний за це. Вона мені дуже сильно допомагала і підтримувала мене в тому, що я хотів займатися футболом, не шкодувала жодних фінансів, хоча не було великих можливостей, але вона старалася все зробити для мене та я їй вдячний за це.

– Що сталося з батьком?

– Мій батько займався боксом і був дуже доброю людиною. Усі до нього бігли, щоб він всіх захищав і так одного разу прибігли та попросили допомоги. Він пішов і його натовпом побили та в лікарні він вже помер.

– У чому особливість Арцизу?

– Я пам’ятаю, як мене в "Динамо" запитував тренер, звідки я родом, а я відповідав, що з "маленького Парижу". І тепер мене Приймак досі "травить" за це.

– Ти грав за юнацькі збірні України різних вікових категорій. Який матч тобі запам’ятався найбільше?

– Це був груповий етап чемпіонату Європи, ми грали проти збірної Хорватії. Я тоді вийшов у основному складі та віддав гольову передачу на Віктора Циганкова. Це був мій перший виклик до молодіжної збірної та я був дуже радий цьому. На жаль, ми тоді програли в групі три матчі, але емоції все-одно залишилися. Я пам’ятаю, як нас "возив" на той момент гравець "Барселони" Ален Халілович. У нього не було позиції на футбольному полі, він просто брав м’яч від своїх захисників і обігрував по п’ять людей. Ми були шоковані.

– Чи ставиш собі за мету дебютувати в національній збірній України?

– Звичайно, що так, кожен футболіст про це мріє, але цього не достатньо. Потрібно дуже багато працювати.

– Які твої мрії на сьогоднішній день?

– У кожного українця є лише одна мрія, щоб завершилася війна та ми повернулися до нормального життя. Тому що зараз неможливо нормально спати, не думати про війну. Хочеться, щоб це якомога швидше завершилося, Україна перемогла і нас ніхто не чіпав, щоб ми розвивалися, будували своє майбутнє та все було добре.