"Карпати" мають пройти всі етапи становлення". Галенков про секрет швидкості, дзвінок Тлумака і розмови з дружиною про футбол

"Тренер одразу сказав – гратиме сильніший"

– Ми вже тричі у цьому сезоні зустрічалися з АФСК "Київ", тому добре вивчили суперника. Кияни діють у п’ять захисників, з ними непросто. Разом з тим, ми знаходили вільні зони, реалізовували свої нагоди і здобули закономірну перемогу з рахунком 3:0. Хоча не скажу, що це були легкі три очки.

– У другому виїзному поєдинку поспіль ви відзначилися голом.

– Моє взяття воріт можна назвати копією тих епізодів, які ми награємо на тренуваннях. Денис Кожанов відмінно побачив мій ривок, а я зробив те, що від мене завжди вимагає головний тренер – забіг на максимальній швидкості в напівзону. А тоді просто пробив у дальній кут.

– Андрій Тлумак багато підказує підопічним під час матчів. Вказівки тренера завжди актуальні?

– Безперечно, я намагаюся дослухатися до слів наставника. Андрій Богданович висловлює зауваження, акцентує увагу на тому, що мені варто більше грати на атаку. Наставник каже, що я повинен використовувати свої сильні сторони: швидкість та вибуховість.

– Нещодавно ви відзначилися першим голом у чемпіонаті у ворота "Рубікону" і загалом провели чудовий матч.

– Головний тренер наголошує на широких функціях латералів: ми маємо грати і у відборі, і працювати на створення атак. Треба шукати нагоди для голів та ударів. Мої останні голи – далеко не межа. Я повинен додавати і шукати гольові моменти.

– Робити це простіше, коли позаду страхує Сергій Сімінін.

– Сімінін чи Болденков завжди прикривають тили, тому, умовно кажучи, залишається право на помилку. Ти розумієш, що партнери підстрахують, закриють зону. До того ж Сімінін грав правого захисника свого часу, його тягне на фланг, він має необхідні навички. Але просто залишатися на чужій половині поля я не можу. Ми повинні працювати за себе і за партнера.

– Номінально основним правим латералем сезон розпочинав Володимир Заставний. Ви нав'язуєте йому якісну конкуренцію. Які у вас відносини?

– Якось так склалося, що з перших тренувань у нас виникла здорова конкуренція з Володею. Тренер одразу сказав – гратиме сильніший. Більше того, із Заставним ми добре спілкуємося за межами поля. Може, колись побутувала думка, що конкуренти не можуть дружити між собою. Зараз такого немає, жодних проблем.

"Коли підписуєш контракт з таким клубом як "Карпати", ліга значення не має"

– Денисе, про що думали, коли підписували контракт з "Карпатами"?

– Взагалі для мене історія з "Карпатами" почалася трохи раніше. Разом з іншими хлопцями з "Полісся" ми приїхали на запрошення головного тренера, потренувалися, провели спаринг з "Минаєм". У процесі з усіма познайомилися, поспілкувалися з Андрієм Тлумаком і дійшли до спільного знаменника. Ми підходили тренерському штабу, нам також усе сподобалося. Контракт я підписував без роздумів і вагань. Про "Карпати" я завжди знав і цікавився їхніми виступами. Навіть ще до того, як почав футболом займатися. Пригадую їхні сезони у Лізі Європи та інші яскраві матчі – "Карпати" це великий клуб.

– Ваші очікування виправдовуються?

– Абсолютно. Мені все подобається і у колективі, і у місті. "Карпати" – це клуб, де створено всі умови для футболістів, це не клуб Другої ліги за своїм статусом. Ми можемо зосереджуватися виключно на футболі, а стосовно решти не слід турбуватися.

– До Львова ви приїхали у 25. Не переживали через те, що грати доведеться у Другій лізі?

– Коли ти підписуєш контракт з таким клубом як "Карпати", то ліга значення не має. Це той випадок, коли клуб ставить перед собою максимальні завдання. Він відроджується і повинен пройти всі етапи становлення, це нормально, слід рухатися поступово. Для мене це точно не пониження.

– Зазвичай ви довго звикаєте до нового місця?

– Мені та моїй дружині зміна місця проживання дається не дуже складно. Наприклад, переїзд до Львова виявився, мабуть, одним з найлегших. Жодного дискомфорту не відчули. Все вирішилося за кілька днів. Раніше бували у Львові, нам завжди тут подобалося. Щоправда, зараз дивимося на місто не очима туристів, а постійних мешканців. У всякому разі, нас з дружиною усе влаштовує. Улюблені локації? Часто гуляємо у парку "Погулянка".

– З кожним матчем в "Карпатах" ви почуваєтеся все більш комфортно?

– Без впевненості у власних силах, напевно, на поле не варто виходити. Інакше страх помилитися постійно переслідуватиме. У нас хороший колектив, я одразу адаптувався.

"Ходив з другом на заняття з легкої атлетики"

– Ви доволі довго виступали у Житомирі. Чому ви вирішили піти з "Полісся"?

– В клубі існувала практика – перед кожним сезоном ми підписували річні контракти. Відповідно склад змінювався, тренери теж не затримувалися надовго. Мій контракт закінчувався – керівництво не зверталося з пропозицією продовжити співпрацю. А тут якраз зателефонував Андрій Тлумак і сказав, що хоче бачити мене у Львові. Взагалі у Житомирі я провів три класні сезони. Дотепер слідкую за "Поліссям" і бажаю їм успіхів. Сподіваюся, що вони гратимуть у Прем'єр-Лізі. Місцеві вболівальники добряче натерпілися без професійного футболу.

– У вас хороша швидкість. Це результат занять легкою атлетикою?

– Вперше про це мені сказали в Академії "Дніпра" у 15-16 років. До того навіть не задумувався, що маю таку перевагу. Я справді відвідував легкоатлетичну секцію у Дніпрі – як тільки починалася зимова пауза, ходив з другом Микитою на заняття. Він переконував, що його тренер підтягне мене в плані техніки бігу. Я погодився і ніколи не шкодував. Фактично вроджені здібності вдалося розвинути і вдосконалити.

– Серед ваших рідних були спортсмени?

– Дідусь по материній лінії грав у футбол на любительському рівні за університетську команду. Саме дідусь Вітя відвів мене 7-річного на футбол. Мій шлях розпочався у дніпровській школі "ІСТА".

– Найбільш відомий вихованець цієї школи – талановитий півзахисник Максим Білий, якого не стало у 2013-му.

– Нас виховував один тренер – Юрій Наконечний. Він завжди ставив Макса у приклад. Білий старший за мене на 6 років – коли Максим виступав за молодіжну збірну України та "Зорю", то приходив до нас на майстер-класи, ділився досвідом. Це була хороша мотивація для дітей.

– Ваше дитинство проходило у спальних районах Дніпра. Особливі історії траплялися?

– Загалом дитячі роки минули стандартно, хоч і зі своїми особливостями. Я виріс неподалік району Північний, якщо точніше, то у селищі Шевченка. Ці райони розташовані практично поруч, але між нами завжди відчувалася якась конфронтація і напружені стосунки. Словом, нас на Північному не любили. Вистачало дитячих конфліктів і розбірок (посміхається).

– У "Дніпрі" завжди була хороша команда. Якими є ваші перші спогади про футбольну гордість міста?

– Мабуть, найбільш яскравий період – це "Дніпро" Хуанде Рамоса. На ту мить я вже перебував у структурі "Дніпра" і бачив на власні очі, наскільки професійно все запрацювало. В Академію прийшли іспанці, зокрема, Жорді Гратакос. Кожен з нас отримав безцінні знання, усі по-іншому подивилися на футбол. "Дніпро", як клуб, відчув серйозний поштовх.

"І не мріяв потрапити у компанію до Коноплянки, Селезньова та Зозулі"

– Нещодавно, коли "Карпати" протистояли "Буковині", відбулася особлива для вас зустріч зі своїм дитячим тренером Євгеном Коваленком, який очолював чернівецьку команду.

– Намагаємося з Євгеном Володимировичем під час кожної відпустки зустрічатися, згадувати минуле. У нас завжди були чудові відносини ще з часів Академії. Як тренер з фізпідготовки, Коваленко багато мені дав. Згодом, коли прийшли іспанці, робився акцент все-таки на техніку. А у нас футбол силовий, тому завдяки спільній роботі з Коваленком я заклав чудову базу. Мене та ще кількох хлопців Євген Володимирович запрошував до себе на тренування. Нехай о 07:30 доводилося працювати і не зважати на погоду, проте азарт і бажання тренера усе це нівелювали. Ми робили багато вправ на силу, координацію, витривалість. Той багаж допомагає мені дотепер.

– Ви розуміли, що шансів пробитися в головну команду "Дніпра" обмаль?

– На той час я навіть не задумувався про це. В основі грали фантастичні футболісти: Коноплянка, Селезньов, Зозуля, потужні легіонери. Я виступав за U-19, тому і не мріяв та не задумувався про те, що можу потрапити у компанію до них. До того ж наш дубль був сильним, вони закінчували чемпіонат на третій сходинці. Тому, скоріше, задумувався про виступи у "молодіжці", мріяв потренуватися під керівництвом Дмитра Михайленка. А основа – це занадто круто, щось нереальне, десь у космосі.

– Ви грали пліч-о-пліч з багатьма талановитими хлопцями: Баланюком, Кочергіним, Лучкевичем, Третьяковим, Когутом, Луньовим. Хто виділявся найбільше?

– За рівнем таланту, напевно, Влад Кочергін. В контексті самовіддачі відзначу Валерія Лучкевича – він завжди викладається на усі 200 відсотків. Але мрію потрапити у великий футбол мав кожен. Тому з нашої команди так багато гравців досягли чималих успіхів.

– У складі юнацької команди "Дніпра" у 2013-му ви оформили дубль у двобої з "Карпатами". Сілецький у запасі, Лобай, Дударенко і Богач на полі. Згадували з нинішніми партнерами ту гру?

– Чудово запам'ятав той поєдинок. Одного разу з Дударенком про це говорили. "А пригадуєте, як я вам два голи забив?" – питав хлопців. Вони у відповідь запитали, чи пам'ятаю я матч на "Україні", коли "Карпати" у нас 4:0 виграли (посміхається). Підтравили один одного.

– Відсутність шансів у структурі "Дніпра" змусила вас шукати інші варіанти. За яких обставин перебралися в "Олімпік" у 18-річному віці?

– Контракт закінчувався, я бачив, що шансів небагато. Навіть хлопців з U-21 відправляли в оренду, що вже казати про мої перспективи. Першій команді потрібен був результат тут і зараз. Агент знайшов варіант з "Олімпіком", який тільки-но вийшов у Прем'єр-Лігу. То був кінець 2014-го, клуб в Донецьку я вже не застав, тому поїхав у Білу Церкву в молодіжну команду. Після двох тренувань підписав угоду.

– Ви класно розпочали – влітку 2015-го багато і часто забивали. Однак у певний момент все це зламалося. Тренер дублю Денис Хомутов пов'язував спад з тим, що вас запросили на тренування у першу команду і ви знизили вимоги до себе. Згідні?

– Перші півроку справді видалися результативними, я перебував серед найкращих бомбардирів чемпіонату дублерів. Мене та Євгена Цимбалюка запросив на збори в основну команду Роман Санжар. Я пережив справжній шок – то був перший досвід у дорослому футболі. Не скажу, що знизив вимоги. Просто періодично з першої команди "спускали" в дубль досвідчених гравців. Наприклад, Ігоря Семенину та Артема Недолю, з передач яких я багато забивав. Після зими я почав забивати менше, утім не назву це відвертим провалом.

"Пригадую відчуття спустошеності. Не розуміли, що трапилося"

– Заняття з основою – це можливість поспостерігати за лідерами. На той час Моха Рхарсалла виділявся не лише в "Олімпіку", а й у всій УПЛ. Як він виглядав на тренуваннях?

– Моха вразив мене з перших тренувань: робота з м'ячем, дриблінг, швидкість. Крім того, я для себе вперше зрозумів, що таке якісний футболіст-легіонер. Мав нагоду з ним спілкуватися, займатися разом. Моха – величезний професіонал, який слідкує за своїм харчуванням, режимом, багато працює в залі. Крім величезного таланту, Моха докладав чимало зусиль для свого розвитку.

– Ви дебютували у Прем'єр-Лізі, втім на найвищому рівні провели всього кілька матчів. Відчуття, ніби кусаєш торт, але не з'їдаєш його?

– Є таке. Я завжди мріяв про елітний дивізіон. І Роман Санжар дав мені шанс. Якраз на "Метеорі" у моєму рідному Дніпрі ми грали проти "Іллічівця". Напередодні я провів 75 хвилин за дубль, тому не розраховував на участь у грі основи. Думав, максимум на 5-10 хвилин вийду.

– Дізналися про появу у старті безпосередньо перед грою?

– На установці оголосили склад – колінка затряслися, очі по 5 копійок (посміхається). Хлопці почали жартувати, підтравлювати. Загалом я відіграв трохи менше 80 хвилин. Хоч "Олімпік" і програв 1:4, та я все одно відчував ейфорію. На трибунах були батьки, майбутня дружина Юля. Прикро, що мій дідусь Вітя не дожив до цього дня. Тепер знову прагну повернутися у Прем'єр-Лігу – це високий рівень.

– Наступний етап вашої кар'єри – чернігівська "Десна", з якою ви могли знову грати в УПЛ.

– Мені повідомили про інтерес з боку головного тренера Олександра Рябоконя, проте трансфер не відбувся. Лише через півроку переговори відновилися і я врешті-решт став гравцем "Десни". Можливо, якби переїхав у Чернігів раніше, то все могло скластися інакше. Приїхав під кінець зборів, непросто було влитися у сформований кістяк саме в футбольному плані. Зрештою, у "Десні" я теж став сильнішим як футболіст, адже мав нагоду тренуватися з потужними виконавцями: Олійником, Лисенком, Картушовим, Філіпповим.

– За підсумком сезону 2016/2017 "Десна" здобула право виступати в УПЛ, однак керівні органи не допустили клуб до змагань в еліті. Ваш партнер Максим Максименко дуже реалістично описав власні відчуття: "Нас розтоптали, розмазали". Як цей момент переживали ви?

– Пам'ятаю матч, який дозволив достроково випередити "Верес" у турнірній таблиці. Ми сильно святкували, дуже раділи, веселилися. З такими емоціями ми прожили тиждень чи навіть менше. Чемпіонат треба було догравати, однак ми робили це без емоцій. Пригадую відчуття спустошеності на душі. Не розуміли, що трапилося: чому і як… Ніхто нічого не пояснював. Нас справді розмазали, Максименко все правильно сказав.

– У наступному сезоні ви залишилися в команді, проте отримували менше довіри. Оренда в "Суми" – цілком компромісний варіант?

– Під час зимових зборів я чимало забивав, але офіційні поєдинки це зовсім інше. Я все розумів. Відтак, жодних образ через відсутність ігрової практики не мав. Пригадую, на Кубку Макарова у Києві ми вийшли у півфінал. На термометрі мінус 11 градусів за Цельсієм, покриття – синтетика. В суперниках – якась аматорська команда. Рябоконь відрядив мене на правий фланг оборони. В одному з епізодів я зіткнувся з суперником і надірвав зв'язку. Людина просто підкотилася під мене. Матч ми той виграли, я дограв його до фінального свистка. На морозі не відчув сильного болю, подумав, що банальний забій. Як потім виявилося, травмувався серйозно.

– Надовго вибули?

– Так, тому поїхав лікуватися, а "Десна" провела без мене два збори в Туреччині. Звичайно, в таких умовах розраховувати на місце у складі не доводилося. Одного дня зателефонував Олександр Севідов і запропонував: "Приїжджай в "Суми", у нас ти матимеш час". Я та Ілля Коваленко, який зараз в "Інгульці" виступає, поїхали на три місяці в "Суми", де загалом провели класний період. А вже після "Сум" було "Полісся".

"Дружина – фанат футболу, особливо мого футболу"

– Ви справляєте враження дуже спокійної людини. Однак у кар'єрі вас двічі вилучали з поля. Не через емоції?

– Обидві червоні картки отримав у складі "Полісся". Перша – у грі з "Діназом" ще в Другій лізі. Зіграв жорстко у центрі поля проти експартнера Вадима Бовтрука і отримав попередження. А другу жовту картку суддя продемонстрував за симуляцію. Хоча насправді я не симулював, рефері проґавив чистий пенальті. Друге вилучення отримав з "Волинню", коли я зіграв не сконцентровано.

– Перестаралися з грубощами?

– Наш захисник Андрій Понєдєльнік зазнав ушкодження і я мав "сісти" у його зону. Я побіг вперед, ми втратили м'яч, я не встиг своєчасно звузити фланг. До речі, пас у вільну зону віддавав, здається, Владислав Приймак. Довелося фолити. Якби не порушив правила, то суперник виходив би віч-на-віч. Вже у меншості хлопці втримали переможний результат 1:0. Зрештою, за жодне з вилучень мене не оштрафували.

– Враховуючи вашу спокійну вдачу, можна припустити, що одне з ваших хобі – рибалка?

– Не зовсім – я люблю полювання. Один з дідусів змалечку привчав до цього, показував зброю. Тоді я собі думав – коли виросту, куплю човен, щоб насолоджуватися природою або ж просто виїжджатиму на полювання в ліс. Проте через футбол часу на це обмаль. Максимум – можу на YouTube відео про полювання переглянути.

– Ваш найбільш відданий вболівальник – дружина Юлія, яка відвідує усі домашні матчі. Той випадок, коли з жінкою можна фахово поговорити про футбол?

– Юля – фанат футболу, особливо мого футболу (посміхається). Вдома теж можемо переглянути якусь трансляцію. Щодо моїх поєдинків, то ми справді багато про них говоримо, вона висловлює свою точку зору. Юля добре знає футбольні тонкощі, не кажучи вже про правило офсайду. Для неї це дрібниці.

– Після поразок ви швидко оговтуєтеся в психологічному плані?

– Не закриваюся у собі. Ми можемо проговорити разом якісь проблеми чи помилки. Я не така людина, яка любить проводити час наодинці після матчів. Дружина завжди знайде необхідні слова.

– Очима шукаєте дружину на трибунах?

– Маємо таку традицію – завжди перед грою дивлюся на трибуни. Привіталися, переглянулися і все. Під час матчу, звичайно, повністю концентруюся на грі. Дивитися по сторонах часу немає.

Любомир Кузьмяк, ФК "Карпати"