“Думаю про футбол 24/7”: Фран Фернандес про стиль Карпат, розмови з футболістами і дитячу мрію

“Футбол без комунікації не існує”

– Пане тренере, вітаю. Як відбувається підготовка команди на зборах?

– Ми вже працюємо разом понад тиждень, і, відверто кажучи, я дуже задоволений тим процесом, який наразі проходить команда. Це нові концепції, нова ігрова модель, новий підхід до тренувального процесу. Мене дуже тішить те, що і команда, і персонал з відкритістю сприймають наші ідеї. Така ситуація мені справді імпонує.

– Що вас приємно здивувало в “Карпатах”? Та чого ви не очікували тут побачити?

– Так, я знав команду. Стежив за нею впродовж останніх місяців, переглянув практично всі матчі. Також дивився відео по футболістах, щоб краще їх пізнати. Тож я прийшов із чітким розумінням того, чого ми хочемо, якою є наша ігрова модель і що, на нашу думку, є найкращим для команди на цьому етапі сезону. Звісно, одне – мати ідею, а інше – коли ти приходиш, бачиш гравців наживо, працюєш із ними та вивчаєш їх ближче. І тут мене найбільше приємно здивувала їхня здатність до адаптації, бажання вдосконалюватися, амбіції всередині колективу – прагнення стати кращою командою і водночас рости індивідуально. Також мене дуже вразило все, що оточує гравців у межах клубу – це виглядає надзвичайно професійно. Все, що оточує команду, допомагає нам якісно виконувати свою роботу і, відповідно, дати команді той додатковий імпульс, який потрібен, аби бути серед найкращих у цьому чемпіонаті.

– Ви щоденно спілкуєтесь індивідуально з футболістами. Чи встигли ви за цей час краще познайомитися з гравцями?

– Так, ці перші розмови насамперед потрібні, щоб познайомитися з ними – не лише з футбольного боку, а й на особистому рівні. Ми будемо працювати разом тривалий час, щоб отримати максимальну віддачу від кожного. Я вважаю, що до кожного футболіста треба знайти свій підхід. Кожен із них – індивідуальність. Тому під час таких розмов я намагаюся пізнати їх краще: хто з них більш сором’язливий, що їм подобається робити у вільний час, з ким вони живуть. Важливо знати, що вони їдять, хто готує їм їжу, де вони живуть, звідки вони родом. Результативність футболіста залежить від багатьох факторів. Важливе не лише тренування на полі, а й так зване “невидиме тренування” – те, яке не помітне: харчування, відпочинок і все, що пов’язане з сімейним середовищем. Також ці розмови слугують мені, аби поступово вводити маленькі деталі щодо того, чого я очікую від них, яку гру я бачив від них останніми місяцями і що вони можуть дати команді у майбутньому. Ми обговорюємо різні ситуації, які ставимо перед ними, і це також дає мені змогу оцінити їхню здатність реагувати, їхні амбіції та лідерські якості. Обговорюємо різні аспекти, над якими працюємо. Я продовжуватиму зустрічатися з ними кожні 2-3 тижні. На наступних зустрічах ми вже будемо ставити індивідуальні цілі щодо покращення їхніх технічних, тактичних і фізичних аспектів. Я вірю у те, що команда росте і стає великою саме через індивідуальний розвиток кожного, хто у ній. Тому ми будемо приділяти особливу увагу індивідуальній роботі футболістів.

– Ви вперше працюєте за межами Іспанії. Мовний бар’єр суттєво ускладнює процес?

– Я вважаю, що комунікація є життєво важливою в будь-якій сфері колективної роботи. Футбол без комунікації не існує. У футболі є універсальне футбольне мовлення, яке всі розуміють, незалежно від того, якою мовою спілкуються. Водночас ми намагаємося сформувати власне командне мовлення, адже маємо дуже різнорідний колектив: різні національності, різні мови, різний вік. Ми дуже гетерогенна команда, і це певною мірою ускладнює спілкування. Саме тому одне з моїх головних завдань у перші тижні – створити спільне мовлення, щоб усі говорили про одне й те саме. Йдеться про тактичні й технічні моменти, ситуації на полі, модель гри, фази гри – тобто всі футбольні ситуації, які команда має сприймати однаково. Ті з нас, хто щойно приєднався до команди ззовні, мають адаптуватися до середовища, в якому перебувають. Очевидно, що саме ми повинні вивчити це командне мовлення. Втім, комунікація для мене не є бар’єром. Перекладачі чудово виконують свою роботу, ми також використовуємо візуальні засоби – відео та тактичну дошку. І, як я вже казав на початку, у футболі існує універсальне мовлення, яке всі добре знають.

“У “Карпат” дуже хороший тренерський склад”

– Коли ви вперше дізнались про варіант з “Карпатами” та чи довго ухвалювали рішення переїхати до Львова?

– Так, ми почали спілкування ще раніше. Коли мені окреслили цілі клубу і те, наскільки вони вірять у процес, стало зрозуміло, що між баченням клубу і моїм баченням як тренера є багато спільного. Для мене це має бути саме процес і розвиток – шлях до досягнення найкращого результату команди в турнірній таблиці, але водночас і розвиток молодих талантів, адже в нас багато молодих гравців. Дуже швидко я зрозумів, що це місце може бути для мене цікавим, адже тут дивляться не лише на результат, а й на процес і спосіб роботи. Саме цього я й шукав: вийти зі своєї зони комфорту, залишити Іспанію на певний час, але водночас не їхати туди, де моя робота могла б не отримати належної оцінки. Коли мені пояснили, як клуб бачить цей проєкт, мені відразу сподобалася ця ідея. Звісно, у клубі є іспанці, я знаю людей з Іспанії, які жили в цьому місті, тому звертався до них за інформацією. Уся інформація – як про місто, так і про клуб на цьому етапі – була позитивною. Очевидно, що ситуація непроста, і особливо для мене, але я дуже швидко зрозумів, що це ідеальне місце для цього етапу моєї кар’єри, щоб продовжувати вдосконалюватися і зростати як тренер.

– Чи спілкувались ви з іспанцями, які працювали в “Карпатах”: Фабрі Гонсалесом та Серхіо Наварро?

– Насправді я добре знаю обох – і Фабрі, і Серхіо. До того ж Серхіо навчався зі мною на курсах зі здобуття тренерської ліцензії. Але коли я приходжу на нове місце, мені не подобається розмовляти з тренерами, які вже там працювали. Я волію приїхати зі своїми ідеями. Мені не подобається, коли мені розповідають занадто особисті деталі з роздягальні чи внутрішнього життя команд. Тому я шукав інформацію здебільшого від людей зовні – наприклад, від Андоні Бомбіна, який працює у клубі і якого я теж знаю, я спілкувався з ним; також говорив із колишніми гравцями, які раніше грали в “Карпатах”, і з людьми, які мешкали у Львові раніше. Але для мене важливі не лише футбол, команда чи клуб. Мені важливо, щоб я міг комфортно жити і бути зосередженим на роботі. І я вважаю, що Львів – ідеальне місце для цього.

– Ви приїхали до Львова з одним помічником – Вісентом Фустером. Як вас сприйняв той тренерський штаб, що залишився в “Карпатах”?

– Я б не називав наш тренерський штаб “змішаним”, адже ми всі разом працюємо як єдина команда. Кожен має свої функції та обов’язки, незалежно від того, звідки він. Звісно, Вісенте, який прийшов зі мною, тут, бо може допомагати мені в особистому плані. Проте я ставлюся до всіх однаково – у кожного свої функції та зони відповідальності. Мені дуже подобається їхня професійність і те, як вони сприймають мої пропозиції. І справа не лише у функціях, які я їм доручаю, а й у ставленні, з яким вони це виконують. Вважаю, що ми всі разом працюємо як єдиний колектив. У клубі дуже хороший тренерський склад, і я, як головний тренер, маю скористатися цим на максимум.

“Дитиною мене надихали Бутрагеньо і Стоїчков”

– Ваша кар’єра гравця завершилась дуже рано. Розкажіть, будь ласка, про свій шлях футболіста.

– Мені було 20 років, я навчався в університеті, і мені запропонували спробувати тренувати дитячу команду. До цього я ніколи не тренував. На той час я сам грав у футбол у своєму рідному місті, в Альмерії, у дублюючій команді. Звісно, я хотів стати футболістом, але під час одного тренування отримав травму коліна і майже рік не грав. У той час я продовжував тренувати, і мені це дуже сподобалося. Я почав здобувати тренерську освіту. А враховуючи, що я не відновився повністю і що мені тренерська робота подобалася більше, ніж тренуватися самому, я усвідомив: “О, це моє, тренувати”. Логічно, я рухався далі. Через два роки я вже тренував команду, у якій сам грав. І, відверто кажучи, завдяки цій травмі, яка перервала мою кар’єру футболіста – можливо, я б і досягнув чогось іншого, не знаю – я зміг стати тренером. Завдяки цьому я працював у Сегунді в Іспанії, відвідував команди та стадіони Прімери. Можу сказати, що моя тренерська кар’єра в Іспанії була дуже хорошою. Це також важливо, бо інколи люди залишаються зацикленими на проблемах. Але завдяки тій травмі я став тренером, і завдяки цьому я зараз у “Карпатах”. І я дуже пишаюся цим.

– Чи підтримували вас батьки?

– Як і кожна дитина, я хотів стати футболістом – це була моя мрія. Коли я навчався на тренера, мій батько не дуже підтримував ідею, щоб я тренував, бо одночасно я працював, навчався і тренував. Було непросто поєднувати все це одночасно – це був складний процес. Але я завжди був дуже активною людиною: мені подобався спорт, мені подобалося вчитися, мені подобалося працювати. Тому якщо я не мав цієї підтримки спочатку, то пізніше вона з’явилася. Коли я був дитиною, мене надихали такі гравці, як Бутрагеньо, Стоїчков – нападники такого типу. Я хотів бути нападником. Потім, коли я почав грати, я став захисником, а не нападником, але я просто хотів грати у футбол, не мріяв бути тренером. Я почав звертати увагу на тренерів пізніше, коли мені вже було близько 20 років і я взявся тренувати дітей. Тоді я почав отримувати тренерські ліцензії. Як я вже казав раніше, мені пощастило, що “Альмерія” тоді виступала у Сегунді, у Прімері. Я міг спостерігати за тренерами, такими як Унаї Емері, Хуан Лільо, Хаві Грасія – тренерами, яких я вважаю дуже хорошими в Іспанії, і я зміг багато чому у них навчитися.

“Намагаюся створити не модель Фернандеса, а модель “Карпат”

– Стиль якого тренера вас надихає та ким ви захоплюєтесь?

– Насправді, у мене немає конкретного кумира. Так, є тренери, яких я знаю ближче, бо вони тренували в Альмерії, і я ходив дивитися на їхні тренування. Наприклад, Унаї Емері для мене був прикладом для наслідування, бо це було на етапі мого власного формування як тренера, і він тоді працював у першій команді. Я думаю, що багато іспанських тренерів мають схожий ігровий стиль, і моє бачення дуже схоже на їхнє. Зараз, наприклад, дивляться на Артету чи Гвардіолу – я вважаю їх великими тренерами. Один із більшим досвідом, інший з трохи меншим. Зрештою, звичайно, на когось звертаєш увагу, але я вважаю, що у мене є власний стиль. Я не слідую конкретній філософії – я притримуюся власної моделі, яку будував роками, і в межах цієї моделі я адаптуюсь під футболістів, які є в команді. Бо, врешті-решт, ти не можеш грати однаково, якщо у тебе гравці з різними характеристиками. Тому те, що я намагаюся зробити, – це створити не модель Франа Фернандеса, а модель “Карпат”. Модель, яка добре підходить під футболістів, котрі є у нас на цей момент. І я щиро переконаний, що ми можемо досягти великих результатів разом, бо за тим, що я відчуваю навколо, підтримкою клубу, футболістами і тим, що ми можемо їм дати, у мене справді відчуття, що ми можемо зробити багато разом, і саме таким є наше завдання.

– У який футбол гратимуть “Карпати”?

– Беручи до уваги, що ми зараз перебуваємо в розпалі зимового трансферного вікна, подивимося, як сформується склад – як у плані новачків, так і тих, хто покине команду. Це буде важливо в плані характеристик футболістів, які у нас будуть, але у нас уже є чітка ідея: ми хочемо бути проактивною командою. Ми прагнемо бути командою, яка намагається контролювати гру, створювати ініціативу, відбирати м’яч якомога вище, бути командою пресингуючою. А коли ми володіємо м’ячем, наші ігрові дії мають бути чіткими. Я вважаю, що у нас є футболісти з великою технічною майстерністю, і ми маємо максимально використовувати їхні можливості. Зрештою, як я вже казав, я сам маю трохи адаптуватися під тих футболістів, які у нас є. У нас є молоді талановиті гравці, які мають рости й допомагати команді робити крок уперед. І найголовніше – це модель гри, яку ми створюємо разом. Саме вона в підсумку приведе нас до успіху.

– На одній з перших зустрічей з командою ви сказали, що акцент для вас робитиметься на захисті. Оборона для вас є пріоритетом?

– Ні, як іспанський тренер я роблю ставку на атакувальний футбол, на командну гру, на асоціативну гру, на контроль м’яча, бо це дає змогу пропонувати більше і створювати більше атакувальних моментів. Але очевидно, перш за все тренер має працювати над захистом. Це найпростіше, і, як на мене, гравці це сприймають легше. Я завжди кажу футболістам одне: якщо ви захищаєтеся так, як я хочу, – блоком, як команда, – то я в атаці адаптуюся під вас і ваші характеристики. Тому це не про те, що я зосереджуюсь на захисті. Я вважаю, що захист – це найпростіше, і саме над цим я намагався попрацювати у перші дні. Але відтепер ми вже починаємо працювати над атакою. Я приділяю величезну увагу атаці. Я вважаю, що якщо ми хочемо домінувати в матчах і змінити мислення, нам потрібно мати більш переможний менталітет, бути більш амбітною командою. Нам потрібно мати більше “голоду” до перемоги, до забитих голів. Я вважаю, що саме тут – зміна, яку нам потрібно зробити. Це найважливіша зміна – зміна менталітету. Далі вже підуть тактичні зміни, зміни складу. Але перша зміна, яку ми маємо зробити як команда – це зміна менталітету. Якщо ми зробимо цей крок і станемо амбітною, домінуючою командою, я вірю, що ми здобудемо багато очок.

“Стадіон без вболівальників нічого не значить”

– Як ви відволікаєтесь від футболу?

– Зараз у нас немає вільного часу – у нас дуже напружений період, і часу для відпочинку майже не залишається. Звісно, трохи відволікаюся, спілкуючись із близькими, з моїми доньками, з сім’єю, читаючи щось. Ну, трохи… Зараз часу мало, але я людина, яка після обіду, от коли ми вже попрацювали, любить прогулятися, піти випити кави, познайомитися з містом. Я намагаюся відволікатися таким чином, проте мої думки постійно зайняті футболом – я думаю про нього 24/7, увесь час замислююся, як зробити краще для команди, як допомогти гравцям, що треба змінити чи посилити. Врешті-решт, для тренера відірватися від футболу непросто.

– Чи є у вас забобони?

– Можливо, у мене ще залишилися якісь дрібні забобони, але ні, я не вірю в удачу – я вірю в працю. На мою думку, удачу треба заробляти щодня своєю роботою. Раніше, можливо, я був трохи забобонним – типу, коли виграєш, надягаєш той самий комплект одягу чи щось подібне. Але з часом я зрозумів, що це безглуздо. Результат не залежить від удачі, він залежить від роботи, від того, чи заб’є футболіст гол, чи не заб’є, чи вилучить суддя когось у суперника... Такі речі відбуваються в грі. Це все ігрові ситуації. Зрештою, я вважаю, що з кожним разом стаю все менше забобонним.

– Як вам інфраструктура “Карпат”?

– Це одна з причин, через яку я вирішив приєднатися до цього клубу. Я вважаю, що клуб добре інвестував у ресурси та умови. Тут є тренувальний центр топ рівня, де ми можемо максимально ефективно працювати, допомагати команді прогресувати і сприяти професійному розвитку футболістів. І саме це стало однією з ключових причин, що вплинули на моє остаточне рішення. Тобто, як тренеру, відчувати, що у тебе є хороші умови для роботи, на мою думку, надзвичайно важливо.

– Що скажете про вболівальників “Карпат”?

– Так, чесно кажучи, я з нетерпінням чекаю на момент, коли буду на стадіоні разом із вболівальниками. Мені вже розповідали, що у нас дуже пристрасна та численна фанатська аудиторія. І це також було важливим фактором у прийнятті мого рішення – бути у клубі з такою великою підтримкою фанатів. Я вважаю, що цей “дванадцятий гравець” дуже нам допоможе протягом сезону – я в цьому впевнений. Так, я вже був на стадіоні, але тоді він був порожній. Наш стадіон має багату історію, і коли заходиш, відчуваєш цю атмосферу, що теж дуже важливо. Але стадіон без вболівальників нічого не значить. Тому я з нетерпінням чекаю, коли зможу співрозділити атмосферу матчу разом із нашими фанатами. Щиро дякую і вам також. Я радий бути тут і з нетерпінням чекаю, коли буду в місті та зможу працювати з тими ресурсами, які у нас є, і бути поруч із нашими вболівальниками. Я дуже захоплений цим проєктом. Впевнений, що він буде дуже важливим і для моєї кар’єри, і я точно знаю, що віддам все, що в мене є, щоб допомогти клубу ставати кращим з кожним днем.

Відеоверсію інтерв’ю Франа Фернандеса дивіться на клубному YouTube-каналі.