ДЄДОВ: шалений дебют, Червона рута, акробатика, підтримка батька

– Олександре, це твої перші збори з професійною командою. Як ти почуваєшся?

– Враження неймовірні. Мені тут дуже подобається. Я вперше на зборах, емоції переповнюють. Дуже хотів поїхати.

– Чи є хвилювання серед цих емоцій?

– Вже немає такого хвилювання, як раніше. Всі підтримують, все спокійно.

– Хто найбільше підказує? Бо зі сторони здається, що це Роман Мисак?

– Так, Ромчик Мисак багато підказує. Бабогло, як капітан, теж. Загалом всі дуже багато говорять, підказують, підтримують. В ігрових моментах кажуть, як краще. Я завжди прислуховуюся.

– Нещодавно ти офіційно пройшов посвяту в “Карпатах”. Як ви обирали пісню з Владиславом Резніком, для якого це вже було не вперше?

– Завжди на посвятах співали “Червону руту”. Тому вирішили її заспівати цього разу.

– Розкажи, будь ласка, про свій дебют в УПЛ у матчі проти “Вереса”. Як все відбувалося?

– На 78-й хвилині ми провели заміну, а головний тренер сказав мені, щоб я йшов розминатися. Тоді промайнула думка, що може і я вийду на поле. Згодом тренер повідомив, щоб я готувався до виходу. Не вірив, якщо чесно.

– Ти вийшов на 89-й хвилині, а вже через три хвилини заробив пенальті, який, зрештою, скасували.

– Не було мандражу. Напевно, був адреналін. На одній хвилі відбігав ці десять хвилин. Неймовірні емоції були.

– Ти сміливо пішов у зіткнення в епізоді з пенальті. Ти розумів, що потрібно пресингувати та бігти на воротаря?

– На теорії нам казали, що гравці “Вереса” часто віддають передачу назад. Я побачив, що захиснику рівнян немає кому віддати вперед, його накривав Сич. Я одразу про це згадав і побіг “читати” епізод.

– Арбітр призначив пенальті. Ти відчував, чи був контакт з Кожухарем?

– Чесно кажучи, я навіть не зрозумів, що відбулося. Спочатку подумав, що це я сфолив, а вже потім побачив, що призначили пенальті.

– Як вітали тебе після дебюту?

– Так, після гри відразу на полі всі привітали, у роздягальні теж. Зателефонував батькам після матчу, вони також привітали. Чимало людей вітали мене з першим матчем в УПЛ. Усім дуже вдячний!

– Твій батько відіграв велику роль у формуванні футболіста. Які у вас стосунки?

– У мене з татом дуже хороші відносини. Він постійно мене підтримує, допомагає, дає підказки. Я завжди після матчів до нього телефоную, питаю його думку. Я прислуховуюсь до нього. Батько для мене, як наставник.

– Твій запис у футбольну секцію це його ініціатива чи ти сам записався?

– Ще коли не було жодних наборів у команди, то я з батьком завжди виходив у двір, ми копали мʼяч. Згодом, коли я підріс, він мене записав на футбол.

– Ти родом з Вінниці, але приїхав до Львова у восьмому класі. Чому обрав “Карпати”?

– Я одразу хотів у “Карпати”, тому що у мене був тут друг з 2007-го року народження, який вступив до Академії. Тренери мені казали, що тут хороші умови.

– Володимир Вільчинський, Іван Павлюх, Любомир Вовчук – це твої футбольні батьки. Що вони тобі дали та чи можеш ти зараз їм зателефонувати, попри те, що вже не працюєш з ними?

– У будь-який момент можу зателефонувати, попросити про пораду і вони з радістю підкажуть, як краще. Я стараюся телефонувати, якщо мені треба якась футбольна порада.

– Ти один з найвищих гравців “Карпат” – 190 сантиметрів зросту. Чи був період, коли ти так стрімко виріс? Чи ще з дитинства був високим?

– Не памʼятаю коли саме, але у дитинстві було одне літо, коли я дуже сильно виріс. Пізніше все йшло трохи повільніше.

– Такий зріст – це перевага для форварда, але можуть виникати проблеми з координацією рухів, роботою з мʼячем. Напевно, це складно. Як ти собі даєш раду з цим?

– Спочатку було важко, коли я приїхав до Львова, трохи фізично відставав. Однак з часом усе наздогнав і зараз почуваюся вже краще.

– У дитинстві ти займався акробатикою. Чи відчуваєш, що ці навички тобі стали у нагоді?

– Це дало мені кращу координацію. Я спочатку записувався на секцію акробатики, адже хотів зробити сальто. Я ходив кілька років на секцію, проте так і не навчився. Однак акробатика дала мені інші навички.

– У твоїй сімʼї – ти не єдиний спортсмен. Ти маєш дві сестри. Вони теж спортсменки?

– Так, старша сестра раніше займалась танцями. Молодша ходила на секцію акробатики, а зараз їй дуже подобається волейбол. Вона ним займається, має певні успіхи.

– Батько теж займався спортом колись?

– Так, він займався дзюдо у дитинстві.

– Хто є твоїм кумиром серед нападників?

– Моїм кумиром з самого дитинства був Кріштіану Роналду. Я намагаюся бути схожим на нього.

– Ти тісно спілкуєшся з Артемом Колесником та іншими хлопцями. Зараз, коли ти в основній команді, чи перебуваєш з ними на звʼязку?

– Списуємось, говоримо іноді. Мені цікаво, як відбуваються тренування в команді U-21. Які там зміни, питав про нових хлопців. Час від часу списуємось.

– Чи часто у першій команді в тебе бувають індивідуальні бесіди з тренерським штабом?

– Так, ми говоримо про тактичні моменти, як буде краще. Також кажуть, щоб я надалі продовжував тренуватися, як зараз.

– Як ти реагуєш на критику чи зауваження?

– Стараюсь прислуховуватись до того, що говорять. Для мене це навпаки, наче мотивація довести, що це була одна помилка і більше такого не буде.

– Чи відчуваєш ти, що у тебе може виникнути зіркова хвороба, оскільки у юному віці ти потрапив до основної команди?

– Сподіваюсь, що такого не буде. У мене є батьки і якщо щось таке розпочнеться, то…

– Твоє хобі – рибалка. Як давно ловив рибу?

– У дитинстві я дуже любив цю справу. До повномасштабної війни я часто ходив на рибалку, але потім перестав.

– Чи є у планах повернутися до свого хобі?

– Так, я хотів цього літа поїхати на нічну рибалку з татом, але не склалося. Перенесли на пізніше.

Відеоверсію інтерв’ю дивіться на нашому YouTube-каналі.